Вісник, 1908, ч.5

бажаний, бо хто його знає* що з того розвитку може бути: як. раз можещось небезпечне?! Але на що-ж тоді обмежуватись Україною?Коли згадати, що десять літ тому міністерством внутрішних справствержувались устави товариств, які мали завданнєм сприяти добробуту„малорусскаго народа“ — і в сих завданнях в ті часи уряд не бачивніякої небезпеки і ніяких сепаративних змагань, —то буде ясно, що веучастній дїйсности не слід шукати якоїсь лоґіки... Чи може полтавськіиросвітяне помилились тим, що прозвали полтавський народ українським,а на „малороссійський“ — може сенат би й згодивсь? — Тим часомв Полтаві „Просвіти“ не буде. Виходить, наче-б то вже не буде в Полтавіі небезпеки, — але полтавський ґубернатор ще невдоволений і шукавтої української небезпеки по вікнах книгарень та по шкільних підручниках.Недавно українську пресу оббігла звістка, що ґубернатор Муравйовзвелів зняти з вікна якоїсь книгарні анонс про українську граматикуІПерстюка, а саму граматику взяв собі на розгляд. ІЦо взятограматику, то може й па добре, бо чом би ґуберпатору не вивчити місцевоїмови. Але на що чиплятись до кпигарських анонсів, що тут, мовляв,продасть ся така книжка? Чи заголовок „Українська граматика“вже треба лічити для наших часів занадто сміливим?Хвалити Бога, в других ґубернїях ще не помітно такої особливоїадміністративної уваги до Українців, як в Полтавщині. Чи се, справді,Полтавці такі сепаратисти, що звертають на себе увагу адміністрації, —чи, навпаки, сепаратизмом перейнялась полтавська адміністрація, яка,очевидно, хоче відзначитись своїми порядками, — трудно розібрати. Алеврешті, в инших місцях українські „Просвіти“ живуть і по-троху працюють,гуртуючи людей коло культурної роботи. Минулої осени в Київі,Катеринославі, Одесі, Житомірі, Камянцї місцеві „Просвіти“ орґапїзуваличимало популярно-наукових рефератів, лїтературио-м у зичних вечірок,вистав тощо. Найбільш серьйозне завданпє випало подільській „Просвіті",а саме — запомога орґанїзації курсів української мови в двокласнихнароднїх школах; сї курси принціпіяльно дозволено завести наПоділлі' під умовою, щоб громадянство само па те відшукало засоби, —і от, подільська „Просвіта“ надумала ті засоби зібрати, звичайно з запомогоюинших українських інституцій. Але на запитаннє подільської„Просвіти“ з сього приводу відповіла, здаєть ся, тілько одеська „Просвіта“жертвою в 500 карб., — а далї крім того виявилось, що місцевашкільна адміністрація тепер дуже неприхильно ставить ся до заведенняукраїнської мови в проґрами і що на здійсненне того проекту взагалімабуЛ> мало надії.Коли згадати орґанїзоване одеською „Просвітою“ консультаційне’бюро для безплатної юридичної запомоги, то се будуть всі видатні фак-