Вісник, 1908, ч.5

Коли не могла книжна література дати навіть літературної відповідноїформи, то тим менше могла вона дати Пузинї чи кому иішюмуідейного демократичного змісту. Ідейний багаж тої літератури був дуженевисокий. Перш за все завважити треба, що з часів Петра І заведенона Україні суворий цензурний режім, який винищував усяку ідейнудумку в тогочасних писаннях; урядові репресії вели до того, що більшживі теми або обходили ся, або обробляли ся так, щоб не доторкати сяживих сучасних болячок громадських. Та власне кажучи, у тогочасних,українських авторів мало було і власної охоти торкати ся тих тем і тимменше — обробляти їх в народолюбнім напрямі. То все були, як вжезгадувало ся, українські інтелїґенти, що більш-меньш помазавшись миромцівілїзації, несли ся вгору і нехтували темний та „подлий“ народ. В кращімразі вони іґнорували пародию масу; в історичних писаннях, щотак багато їх тоді появляло ся, пани-письменники були цілком байдужідо народа, не добачали його участи в історичних подіях, як сього недобачав пізнїйше й росийський історик Карамзин; вони держали собі передочима народ в абстрактнім розумінні, як націю,! що все ж такиконкретувала ся перед ними у вищих своїх представниках. Взагалі ж, колидоводило ся брати теми, що дотикали ся народа і його життя, то в писанняхукраїнських письменних людей того часу, що виходили з посередкозацької старшини, тхне прикрою кастовою нетерпимістю; звичайнобачимо тут глум над тими иосиолїтимті, що хочуть досягти козацтва, або,йдучи слідом за козаками, ішуть ся в дворяне; такі заходи висміювали'ся не самі по собі, а з прінціиа: quod licet Iovi, non licet bovi. Збереглася з того часу одна справді горожанського змісту сатира, що накликає„казнь Божію на внутреинихъ врагов отечества“, якими вважаються ті представники тодішньої місцевої адміністрації, що для їхУбійство, нападение и всякое д'ЬдоСъ деньгами да съ патронами отправлять см'Ьло.Але сатиру сю писав не чиновник, навіть не міщанин і тим більшене представник козацької старшини, а „иоселянинъ трудился въ неважномъсемъ д і л і “. А як до висловлених у тій сатирі думок ставили сяверхи тодішнього українського громадянства, видко з приписки до неї,іцо зробив якийсь тогочасний письменний Українець, якого та сатиравлучила, видимо, в саме боляче місце:За сей пашколь, а не сатнру,Наругателыпй всему миру, —писав якийсь розгніваний земляк, —Іздателя висіжти кнутомъВ о справность прочимъ пштомъ,Послі; чрез ката предать огню: