Вісник, 1908, ч.5

чіпав ся в нашій лїтературі, уже не раз ми знайомились з такимитипами як „Гаркун Задунайськийщо своїм істнуваннєм якшашель підточують українську театральну штуку. В оповіданнї„На занехаяній ниві“ ми маємо цїле гніздо гидких сурогатів, назмалюванє котрих автор не пожалів відповідних фарб. Передчитачем мов в калейдоскопі виринають всї ті „прагнущі легкихзаробітків“, що протислись з брудними ногами і такими ж душамив великий храм святої штуки і ради власної користи засмічуютьїї, накладають пляму балаганщини, аби тілько потїшитинекультурні верстви нашого громадянства. Накладаючи тавропризирства на тих людей, що не по праву носять назви „артистів",д. Барвінський не промовчав і тих авторів, що наплодилися під впливом гидкої працї згаданих артистів. „В погонї за ефектом,говорить автор, вони (деякі наші драматурги) примушуютьгероїв своїх творів, у нападї шалу, виволікать на сцену за косисвоїх жінок, різати на очах у глядачів серпами шиї, рубати головина плахах при погребовім дзвонї і т. и. Один з сеї плеядиавторів умудривсь між иншим скомпонувати історичну штуку (? )chef d’oeuvre відносно типів і історичної правди. Посадивши рядомза столом серед двора за четвертною сулїєю горілки Мазепу,Іскру, Кочубея з жінкою і... Богдана Хмельницького, — заставив(примусив) їх без усякого сорому проспівати „Ой куме, куме,добра горілка!“ Твір сей як оповіданнє слабий і з боку технікиі з боку художности. Написано його сухо і він часом нагадуєпубліцистичну розправу і коли ми звернули на нього увагу читача,то лише через те, що він своїм змістом зачіпає болючийбік нашої театральної штуки та рішучо виступає з оборонї чистоїукраїнської театральної штуки, за очищеннє її від того сміття,що й тепер не зупиняючись летить на українську сцену з підпера Ванченків, Суходольських, Колїсниченків і їм подібних.Решта творів Барвінського далеко слабша, в них навітьнема нічого такого, що варто було б хоч трохи зупинитись. Слідхіба зауважити, що між сими творами є й такі, що своїм змістомзачіпають громадські мотиви — „Що снило ся Абасу“ і „Про щорозповідало море“, але вони тілько посвідчили, що громадське житє1;—то не сфера д. Барвінського*, він не в силї висловити і змалюватитого психольоґічного стану людської душі, що перетворюєспокійних, пригнічених людей в лютих і навіть диких местників.