Вісник, 1908, ч.5

Й. БОЙЄР.Сила віри.Роман.Частина перша.I.Вже смеркало, коли Кнут Норбі вертав санками до дому з засіданняшкільної ради. Крига на озері останніми днями стала не дуже мідиаі тим-то він обіцяв жінці, що їхати-ме назад не через лїд, а звичайнимшляхом. Але за цїлий день старий набрав ся такого клопоту, що й несчув ся, як повернув по-під кузню і вскочив у затоку.— „Лїд сьогодні міцнїйший, думав собі Кнут Иорбі, то чом же йомуне вдержати мене?“ Кінь настобурчив вуха і полохаючись стрибав покризї; йому добре доставало ся від батога, і санки кидали ся з одногобоку на другий, аж поки не виїхали на рівне.Коли раз по раз не щастить, то почуєш себе так, наче хтобє тебе по розятреній ранї. Перш над усе старий програв сьогоднісправу в уряді шкільному проти самого управителя народньої школи.І коли далї, під сердиту руку, прийшов до його зять просити грошейна рахунок будучого посагу, старому здало ся, що се просто здирство.А як нарешті, за годину довідав ся Норбі про те, що збанкротував купецьВанґеи, і пригадав собі тих дві тисячі корон, за які поручив ся,то й здало ся йому се таким лихом, що але у горлї стисло.„От ще доведеть ся менї годувати половину парафії, — помисливвін. — Людям мабуть того тільки й хочеть ся, щоб вискіпати з менеостанній шеляг!“Ставний вороний кінь біг, наче граючись, і темна грива трепотїлана йому. На голові в старого була ведмежа шанка з завязаними вгорікрисами. На озері стало сутеніти, а там далї, навколо затоки, на сніговомукраєвиді замиготіли огники в хатах.„А що то буде, як про се дізнаєть ся жінка?“ — думав він,а дзвоники бренїли собі і снїг порошив ся з-під кінських копит. Безїї відома він підписав ся на поручительстві за Ванґена. Стало ся се роківтри-чотири тому. Підпис повинен був дати Ванґенови великий кредиту якогось заможного купця. А ще перед тим Норбі обіцяв жінцї, що нїза кого більше не ручитиметь ся, бо й так уже вони чимало потерпіли.„ІЦо ж то воно буде? І як се стало ся, що дав себе затуманити! —