Вісник, 1908, ч.5

Тим більшої уваги заслуговує Філадельф Пузина, що почав описуватипростолюдною українською мовою українського селянина-крігіакав найсерьознїйшім горожанськім тонї, навіть назвавши свій твір, томуприсвячений, торжественним іменем „Оди“. А треба сказати, що попереднятрадиція що-до вживання української народньої мови була добревідома Пузинї, бо сам він, ішовши слїдом за тою традицією, написавдосить віршів „на ймення“ та инші такі побутові случаї. Один з невідомихпопередників Пузини, що відважив ся написати (між 1761— 1763 рр.)сатиру про надужиття панів над селянами, не мав усе ж сміливости виявитидумки свої мовою тих селян, що в оборону їх він виступив. Коли бІІузина взагалі вважав на попередні з сього погляду традиції, то він мусївби в усякім разї рахувати ся з такими популярними тодї авторитетами,як гіпотетичний, по тогочасних здогадах, автор „Исторіи Руссовъ“або й філософ Сковорода, що проповідував досить революційні як на тойчас ідеї, але все ж, навіть у лїрічних кантах своїх, не кажучи вже просерьознїйші речі, держав ся завжде славяно-росийсько-української макароничноїмови.Таким чином, стара книжна література українська, що свідомо нехтуваланародню стихію мови, не могла дати Пузинї навіть самого орґаналітературної творчости — живої літературної мови. Перед ним, як і перединшими письменниками з Українців, невідступно стояла така альтернатива:або вдати ся до макароничної мови української книжної літератури,або писати мовою великоруською, як се з успіхом робили землякийого — Рубан, Максимович - Амбодик, Козицький, Бантиш - Еамепський,Хмельницький, Сохацький, Богданович, Ііапнист та инші. Пузина по частийдучи за Котляревським, а більш того, що самостійно, вибрав третійшлях — української народньої мови, уживаючи її для вислову думокнайбільш серьозних. Чи свідомо се чинив він ? З більшою певністю можнадумати, що так. Дуже характерна з сього погляду приписка Пузини доодного з найбільш „возвышеиныхъ“ віршів його — „Малороссійская одана смерть свгЬтлгЬйіпаго князя Кутузова-Смоленскаго“. До сеї найторжественшйшоїоди автор додає в кінцї таку увагу: „почтенные земляки извинятьза то, что одна сія написана не чисто малороссшскимъ слогомъ..Сочинитель оной хот'Ьлъ только показать, что истинные малороссы и въПетербург^ не только чувствуютъ, но и пишуть по малороссійски. О любезнаяМалороссія! Кто тебя забудетъ?“ Виявляючи гарячу любов до„любезной Малороссіи“, важаючи себе за „истиннаго“ Малоросса“, Пузинапише оду, щоб довести, що українська мова здатна для вислову найповажн’їшпихдумок. Се найкраще свідчить, який серьозний був у Пузинипогляд на українську народню мову, іменно як на орґаи національної,літератури.