Вісник, 1908, ч.5

цем позиченою шкуркою поступового неославизма містить ся, між инпіим,той сампй великоруський націоналізм, которий признає права на,культурнийрозвиток всім народам на світі... окрім тих, що насмілюють сядопоминатись тих прав в межах Росії. Правда, єсть в гурті неославянофіліві їїпші елементи, — зеднані в одну купу з тими, про яких мизараз говорили, лиш випадково, через той по-части стихійний вибухславянських симпатій, що викликали балканскі події. Єсть тут щирі люде,— як наир. той самий ґраф Бобринский, — що при инших умовахмогли-б поставитись до української справи безсторонно і навіть прихільно,— але їм шкодить повна несвідомність в сїй справі і та полудана очах, яку накинув їм вплив таких спеціалістів як д. Вергун. Єсть, —хоч їх дуже мало, свідомі прихильники української ідеї, широко освіченілюде і з високім розуміннєм того значіння, яке мав-би для зросту загальноросийсько'і культури проведений в житте прінцип волї культурногосамовиразу окремих національних одиниць, — малих і великих.Всякого жита по лопаті е в тім неословизмі, але, як завжди буває, активнівиступи роблять як раз переважно елементи лихі і ворожі українству.Останніми часами таких виступів було кілька — під фірмами відомого„Русскаго Собрапія“ та „Клуба Общественных Деятелей“. Читалисьреферати, присвячені „закордоній Руси“, яку гнетуть Поляки і гризутьУкраїнці, а воно -жде підмоги проти них од великої Росії... Сецькуванпє українства відбилось, між иншим, навіть в Державній Думі;такі „спеціалісти“ по українській справі, як ґраф Бобринский, почалидорікати тим депутатам, що підписали законопроект 37 про українськумову в народній, школї, — нащо вони піддержують український рух, —сю інтригу проти Росії, ведену на німецькі гроші. Здасть ся, сї докорине збентежили авторів і прихильників законопроекта, — але при сучаснімнастрою думського центра не було-б нічого дивного, як би агітаціядумських неославістів привела до відхилення нершого законопроекту,що нагадує Думі про істнуваннє українського народу.Сумний кіпець шкільного законопроекту тим певнїйший, що з бокуде яких урядових інстітуцій за останні часи досить виразно виявляеть сятечія активно-ворожа українству. Самим гірким фактом в сїй сфері безперечнотреба лічити мотивовану відмову сената орґанїзаторам полтавської„Просвіти", які скаржились на ґуберське присуствіе, що не схотілосю „Просвіту“ зареґіструвати. Сенат висловивсь, між иншим, щомета товариства — допомогати культурно-просвітному розвитку українськогонарода в Полтавщині — має в собі сепаративні змагання і можепривести до небезпечних наслідків. Сю характеристичну відозву найвищоїюридичної інституції можна розуміти лиш в такогіу значінню, що в очахсената культурно-просвітний розвиток в українського народа взагалі не-44