Вісник, 1908, ч.5

представництво стало на стільки сильним, що треба-ж було як-небудьз ним числити ся, правительство бар. Бека здобуло сятільки на те, щоб кілька разів обдурити український клюб пустимиобіцянками. Се також не могло остати без вітливу на той настрій, якийповів Сочинського на його дїло. Під вражінем гарних міністерськихслів посли голосили, що вже ось-ось зачнеть ся зміна на лїпше,коли-ж незабаром виявляло ся, що все те був обман, обчисленийна те, щоб відвести послів від ставленя наглих внесень в невигіднудля правительства хвилю, то полїтично-парляментарна безсильністьукраїнського народу ще більше кидала ся в очи. На скількисьому настроєви від надїї до безнадїйности і знов з початку докінця завинили українські посли, їх наївність супроти народу, сьогоне можна означити, не знаючи докладно всїх тайн тих закулїсовихпарляментарних кругів. Але в кождім разї головну вину несе центральнеправительство, що позволило одному народови так запануватинад цілим національним житем другого.Але, розумієть ся, анї польські політичні круги анї центральнеправительство не почувають ся до ніякої вини. Для польськихполітичних кругів винна всьому „гайдамацька агітація“ і центральнеправительство, яке не позволяло краевому правительству взятися до неї як слїд; для центрального правительства ще не знатихто винен, бо його представники ще не забирали доси офіціяльноголосу в тій справі, але мабуть також та сама „агітація“. А одніі другі стали на тому, що тепер не час на сповнене українськихнаціональних домагань, що треба передовсім показати українськомународови „сильну руку власти“, навчити його, що шляхом насильстванічого не можна осягнути.Коли український нарід терпеливо ждав, щоб йому виміреносправедливість, ніхто на нього не звертав уваги, бо хто спокійний,тому, видно, нічого не треба. Коли-ж зачав домагати ся своїх прав,переходячи до іцо-раз острійших способів боротьби, зявллють, щонічого не дістане, доки не успокоїть ся...