Вісник, 1908, ч.5

довгий час остаєть ся в росийській літературі мало що іте одинокимз сього погляду твором. ІНирокий-же напрям росийської літератури бувтоді зовсім не демократичний і навіть просто — мало-проґресивний. Увінчанийкоріфей тодішньої росийської літератури — Карамзин до смерти,остав ся ворогом визволення кріпаків і тяжко обурював ся на „либералистовъ“часу Александра І, що були захожували ся коло того визволення.Кріпацтво навіває йому патріярхальні, іділічні картини, і ось яквін малює житв і побут „поселян“-кріпаків, словами їх пісні:Какъ ue п-їзть намъ? Мы счастливы. Горожане насъ умігЬе,Славимъ барина-отца.Ихъ искусство— говорить.Наши р'Ьчм не красивы,Что ж ум'Ьемъ мы? СилыгЬеНо чувствительны сердца!Благодетелей любить.Росийська культура дуже дорого заплатила за кільки віків кріпацькоїневолі. Навіть проґресивні ідеї приймали ся тут не на ґрунтідемократичнім і довго ще удержували характер якогось розумовогоаристократизму. Серед найштелїґентиїшиих росийських кругів дуже довгодержались гордуваннє і навіть якесь призирство до всього простонароднього.Найкращий приклад тому подав знаменитий критик В. Г. Бєлінський,як загальним відношеннсм своїм до народньої літератури, такособливо і найяскравіше — своїм відношешієм до Шевченка.To-ж трудно після всього сказати, що перші українські письменникичерпали провідні думки свої з росийської літератури, — черпалибільше, нїж сами Росилие. Правда, ІІузина живе в Петербурзі — тодішнімосередку культурного життя, через свою літературну вдачу мабуть інтересується росийською літературою, і написати патріотичну оду на смертьКутузова ледве чи не спокусила його „Ода,, сочиненная на малороссійскомънарічіи по случаю временнаго ополченія“ штаб-лікарем Гр. Кошиць-Квітницьким і друкована у „В'Ьстникі Европы“ р. 1807 (№ 9). Алеледве чи та знайомість була широкою. Жите Пузини проходило в інтернатіснеціяльної школи та іде й духовної, і трудно думати, щоб сей,такий ще молодий юнак (покинув Петербург, маючи 24 роки), так старанно,як бжола мед, збірав звідусюди дуже скупо роскидані крихтиироґресивних думок. Коли-ж се припустити, то разом треба признати,що як каже росийська приказка, „на ловца и звірь бйжитъ“, — щоколи він сам свідомо шукав у росийській літературі відповідного длясебе напряму, то, очевидно, був він тим вже попереду досить заправлений.Так само трудно довести (як се заходить ся проф. Дашкевич, а зйого голосу — й инші) безпосередній вплив на українських письменників— західно-европейських народно-національних ідей, що виявили сяв Макферсоновому „Оссіаиї“, Гердерових „Ідеях“ та в збірнику староанґлїйськоїнародньої поезії ІІерсі. Вони, натурально, могли-б вилинути.