Вісник, 1908, ч.5

м ене наставати, бо я дурно хлїба не їм. А як би я так не диви вся, що до кого тай як, то треба колись відгавкати. А нащо ментакого ?— Правда, правда, ви старий чоловік і вас не треба вчити.— Шкода, що не знаете того, чого мені треба. Ви зна етез ким говорите, татусю.— А я ж би чому не знав? Біг-ме знаю.— То може скажете, га?— Вам скажу.— Ану, випємо щ е; кінчіть но свою гальбу. Тай я вам тогодіє забуду. Хто знає, може вам тепер придасть ся до мене.— І я так гадаю, що придасть ся. Для того я з вами говорю.— Через щож він скинув ся?— Через бабу.— Та через свою?— А через чиюж? Він з чужими собі не заходить.— А щож їй бракувало, як по руках її цїлують? Не хотілабути ландвійтихою ?— А видите, що найшла ся і така. Поміж бабами всілякавіра. Не вгадаєш.— Таже невгадно. Але як то було? Ви мали чути?— І чув і видів. То так було. Як прощав ся з Русинамисудія Ромко в „Народнім Домі“, бо йшов на инший суд, то лаидвійті вона і професор їздили всі троє на одній фірі, а мене взялиза погонича. Забавляли ся вони, кілько забавляли ся і менї кильнервиносив пару раз, а нарешті вийшли всї троє на підсїне.Ландвійтиха кудись там поза вози засунулася, а професор до него:„що мені з їх вина тай пива; ходіть, Дмитруню, шарнемо собіоковитки, або руму на бесерунок“. Правда, що недовго були і недуже прийшли пяні, але ландвійтиха сидить на возі тай клене ся,що мусить раз дати тому лад, бо професор ландвійта на всьо зле-наводить.—- Вона святу правду казала.— Правду, чи неправду, але як вони прийшли, то ландвійтихахоч би одно слово вимовила. Сама в собі зїдала ся.... Дорогапогана, бо ні возом нї саньми тай треба їхати нога за ногою...Взяли професор тай ландвійт судити тих панів, що з ними забавлялися, а найбільше городиславського професора за його бесідудо Ромка. ЬІЇби городиславський професор казав перед собором, щодеякі з професорів, щоби мали помагати, то вони псують Ромковуроботу, бо'притягають село до горівки тай до фальшивих виборів.