Вісник, 1908, ч.5

лк птах в клїтцї, тужить за буковими лісами, за волею, на дикихконях хотіла би перелетіти світ, не може привчити ся до христіянськихчеснот і христіянської моралі. Вона хотіла би одного:бути вільною, йти своїм шляхом не питаючись нікого, робити те,що робити їй весело, жити лиш ио власній волї. Вона — по думцїпобожних дворян поганське чортеня послане саксонськими богами,що хотіли би знищити святу церкву — не навчить ся ніколи житипо людськи і по христіянськи.І старий закоханий Карло пускає свою голубку на волю.Вона-ж зараз звертаєть ся до молодого ґрафа Роріка, що виводитьїї з палати, з горячим шопотом: возьми мене з собою.А Карло тужить... Не тішить його пануванє, не манять по-*біди. Даремно ждуть чужоземні посли, даремно добиваєть ся дойогозажурений канцлер, безпечно вигрожуєть ся Датчанин Ґодефрід.Безголове в державі. Карло втік на хутір, між лїси і болота, нікогодо себе не пускає, ні з ким говорити не хоче, грає ся з собаками,ловить ящірок, збирає виноград і — тужить. А за тим — хай всепропадає. За широким чолом Карла загнїздила ся одна мала,нікчемна думка, росте, більшає і обнімає всю його істоту. Несходить йому, з мисли Ґерзуінд: чому не вернула ся в монастир ?Як прожити їй самій, малій, слабій дівчині серед чужих людейна широкім світі? Чи не померла, де живе, як живе...Нарешті дознаєть ся. Та золотоволоса, незаймана, чиста Ґерзуінд,з ореолом святости на чолі, з лицем Божої Матері, — живев Ахенї в роспустї, в гріхах, віддасть ся по пригородських шинкахі кидаєть ся кожньому стрічному на шию.Невважаючи на все — Карло не видержить довше. Він муситьвитягнути її з того багна, вивести на ясний світ. Адже се може бутипросто батьківська любов... Або така собі примха... Адже не йому,могутному Карлови, бояти ся одної дівчини... Адже вчений Алкуінзаймаєть ся навіть дурною мурашкою... Виправдуєть ся перед самимсобою закоханий Карло.І в друге стають проти себе старий Карло і молода Ґерзуінд.Він нїби лагідний, добрий як рідний батько, поважний, а в самімділі несмілий, збентежений, заздрісний до того, що віддав би катовиусіх, хто любив ся з нею. Вона безжурна і безсоромна, разомвинна і невинна, смієть ся з його моралі і його поучень. Гм,кожній мущина говорить те саме, коли не його любити... Правда,що саксонські жінки січуть різками до смерти таких як вона, але-жвони те саме роблять з своїми чоловіками... Чому вона має лиш