Вісник, 1908, ч.5

їх силу піддержувала тільки надїя, що потім буде трошкилехче, а за те стане їм палива на зиму.У початку грудня настали перші снігові метелиці. Заверюхапочала ся о другій годині з полудня і до вечора всевже замело снігом. Юргіс хотів почекати жінок; він зайшовпогрітись у шинок, випив дві шклянки горілки — і прожогомпобіг до дому, втікаючи від свого біса-спокусника. Вінприліг на постіль, дожидаючи робітниць, але зараз таки заснувтвердим сном.Коли він прокинув ся, йому здало ся, що не пройшовіще той тяжкий сон-мара: коло його стояла тітка Елїзбетаі щось говорила, але він ніяк не міг опамятати ся і нічогоне тямив.— Она не вернула ся до дому, — казала Елїзбета.— А яка година ? — спитав він.— Скоро день у ж е ; пора вставати. Она не ночувалавдома. А на дворі страшний мороз і все занесло снігом.Юргіс стрепенув ся, одяг ся швидко, обув ся і вибігз дому. Марія плакала, а за нею плакали і всі діти.Опинившись на дворі Юргіс не знав, куди йти.Було ще темно, по-ночі і все замітав сніг. Через скількахвилин, поки Юргіс думав, його зовсім занесло снігом.Він побіг до різниць, а дорогою забігав у кожний шинокі питав, чи не заходила туди Она, знесилена заверюхою ?Чи не чули де про яке нещасте з жінкою? На фабриці, деробила Она, сторож сказав, що, здаєть ся, ніякого нещасноговипадка не трапило ся у н и х; у конторі Юргіс довідав ся,що Она вчора пішла з роботи тодї-ж, як і всі.Юргісови нічого більше не лишало ся, як чекати жінкуколо воріт фабрики. Він почав ходити вперед і назад,щоб не змерзнути. На різцицях уже починала ся робота:пригонили товар, носили важкі, пятипудові туши у хол оди льгио.Вже благословляло ся на день і почали сходитись робочі^скулившись з холоду і брязкаючи бляшанками з обідом.Юргіс став коло вікна контори, бо там ще світив сявогонь і при тому світлі лехче було приглядатись до перехожих,хоча сніг ліпив так густо, що треба було дуже напружуватиочи, щоб упізнати людину.Пробило сім годин; Юргісови пора вже була йти нароботу, але він стояв і чекав Они, не тямлячи себе з тріво-22