Вісник, 1908, ч.5

Вся польська суспільність — з малими виїмками — закричала однимвеликим голосом: „Кари і німсти!“ Іменоване намістником Бобжиньскогомало означувати продовжене правлїня Потоцкого. Українціждали якихсь виїмкових репресій. Але коли успокоїли ся пристрасти,викликані актом Сїчипського, замісто тих виїмкових репресій, загаломзамість заостреня польсько-українських відносин настав релятивний супокійі в повітрі почав уносити ся згаданий дух „угодиЯкі причини зложили ся на се? Перше всього ті виїмкові репресії,яких ждали Українці, обвктивно беручи були неможливі — в добрезрозумілім інтересі польського, правлїня і центрального правительства.Не було для них причини, а при тім вони могли-б були викликати зовсімнебажані наслідки.Що акт 12 цвітня був понад· всякий сумнів актом і індівідуальним,а не першим обявом орґанїзованого терору, се власти знали дужедобре, не вважаючи на ті дикі верески про його заговірницький характер.Знали вони також, що для української суснільности був він радшеінцидентом, ніж новою методою політичної боротьби. В таких обставинахрепресії, як прим, переслїдуваня політичних партій і їх орґанів за їхстановище до акту Сїчниського, чи знесене певних конституційних свобідне мали би ніякої оправданої причини. Але за те вони могли бимати той наслідок, що акт 12 цвітня з інциденту перемінив ся би в методуполітичної боротьби. А що се не лежело ані в інтересі державногоанї краевого правительства, сього не треба аж доказувати. Отже обмеженося до процесів на основі § 305 за „похвалюване каригідиих вчинків“,яких політичний характер з огляду на судове форум, перед якимвони переводять ся, не кидаєть ся так сильно в очи.Крім того не підлягає сумнївови, що на правлячі круги акт 12цвітня мав отвережуючий вплив. Вони не могли не бачити того, що такеочевидно: що в виконувашо панованя є границя, яку небезпечно переходити,бо роздражнений може вибухнути. А без огляду не те, чи такийвибух гнобителям що шкодить, а угнетении що помагає,—все такимертві не всію ть з гробу. І коли-б навіть польські правлячі кругив своїм заслїпленю не хотіли того розуміти, то не могло не розуміти тогоавстрійське правительство. Отже не зміняючи польського політичногостановища в українській справі, почато з легка змінювати тактику зпровокуючої на успокоюючу.Тим більше, що до нормального зросту репресій не було навітьнагоди. При чім мали обявити ся ті репресії, коли не було анї виборчого,анї страйкового, анї вічевого анї загалом ніякого масового руху,який дає привід до репресій?! Адже спокійного мужика, прибитого елементарниминещастями, навіть нї за що вчепити ся!