Вісник, 1908, ч.5

Яновської „В передрозсвітному тумані“ — річ, котру жаль читати.Щоб так „спаскудити службу Божу“, щоб так попсувати власну своюріч — на се таки треба уміня і то не малого. Закроїв автор на великана,а пошив на потвору, почав підкову, а звів, мов той циган, напшик. Яка сила чудового матеріалу, влучних думок, народних спостереженьі фільозофії, яка красота поодиноких сцен — і який плачевнийз того всього результат. Чому автор не дав собі труду обдумати, виносити,виростити свою річ? Хто його гнав писати й видавати „плодь недозрілий“ума? Ех, автори, автори українські! Сини такого терпеливогонарода, а не маєте терпіня і за копійку.Не можна давати схеми замість подїй, ліній замісць пластичнихобразів. Все має свої умови і сцена також. Ви не можете виступити налітературній вечірці перед широку публіку з двох-томовим по 100 стор.науковим „рефератом", не можете на концерті замісто співу показатидотичні ноти на екрані магічного ліхтаря — отак же й на сцені є річікотрих робити не вільно. Що се, напр, така сцена, як не схема ?Іде розмова між Петром і Василем. Нараз(у вікно падає два великих камінна (до речі — як сезамічательно по малороссійски: „надає два великих каміння!)вони розбивають шибки, Петро вискакує в вікно).Василь (через вікно) Петре! Вернись! Благаю тебе! Петре.Петро (влазить у вікно). Тільки з-за ради тебе вернув ся і т. д.Прошу сю штуку виконати на сцені. Скілько треба додати „отсебятины“аби то не вийшло смішно ?Шкода, що я не маю спроможности поговорити тут про сю річдовше, а вона варта того. Наша, за иозволенем сказати, критика як биавтор „на счетъ клубнички“ пройшов ся, то зараз би ухватила ся за сюцікаву матерію, розглядаючи її і зверху і з-під низу, бо вона хоч із ображеною фізіономією, а все-ж приятно лизнути недозволєного плода та„макнути нальцї в сю зупу“, як говорив Мольер. Ну, а такі річи, якЯновської, хоч би вони порушували і не знати які цікаві питана, всебудуть стояти „низше уваги“ і збуватимуть ся короткою біблїоґрафічноюзаміткою в ґазетї.Благодарю Тебе, Господи, що я не такий, як сї митарі, бо от даюхоч не десятину, то бодай чверть морґа сього огляду панї Яновський ікажу, що добру річ вона написала, лиш сюжет переріс автора. В відсутністьчарівника автор взяв магічну книгу поезії, викликав силу духів,силу образів, але не міг дати їм усїм роботи — і вони покорили невмілогомаґа. Закраювала ся широка картина. В передрозсвітному туманізаворушили ся сілюети, конґльомерати настроїв, незрозумілі поступованялюдських одиниць і мас, божевільна суміш понять, задуренність і сліпота