Вісник, 1908, ч.5

книжку; як же по хвилї знова напімнув робітників, тоді почалич ним сварку, але вже ж інки:— Не кричіть но так дуже, таже двірські менше проти насроблять.— Не дивив би ся книжник у книжку, лише оком на чужіжінки кидає. Ми маємо своїх чоловіків, дяче, не диви ся на нас.А друга заспівала:„Ой надходить темна хмара з долини знад гірки,„Тікав реєнт голий, босий від чужої жінки“.Дяк чинить ся, що не чує і взяв ся пильно читати книжку.Тимчасом тінь березового лїса вже втїкла з кватирів через викіп—вже полудень. На своїм уже люде стали, а на попівськім за балачкоютай не покмітили сего доброго прикладу. З гнівом теперпокидали сапи й посунули проти дяка в рів задурити себе на полуденоктїнию і хлібом.Дяк покинув своє місце, пішов на бурти і біля панщизняногохреста ляг під явором на спочивок тай виглядає дячихи. Молодажінка! одно що всміхнути ся до неї рад би, а також і їсти хо~четь ся. Ой, не ґаздиня з неї, нї: снідати дає в підполудеиь, обідатина підвечірок, а в вечір лягає дяк, вечері не діждавши ся.Лежав він тепер недовго, розтвореною книжкою лице накрив.Та ту зпід хреста вийшов мандатор старий, з довгим сивим вусом.— Щ ож ти дурню, завтра будеш читати молебен за знесенепанщини, а сегодня ти панщизняним наставником?— Я вам не наставник, я іспитований дяк.— Добре, добре, а щож сї люди роблять на попівськім полї,хиба не панщину? адже не беруть плати. А ти не пильнуєш їх?— Се єґомостева мудрація, не моя.— Тому не фиркай ся, як старший говорить, лише станьі слухай, бо впережу нагайкою. Панщина ще довго буде над вами,дарма, що кождого року ви служите панахиду по ній. Щ е не одиндїдич, не один піп, не один Ж ид її тримає. Вона вічна, ніколи незгине. Без наставника хлоп не робить, а на своїй нивцї робитьтак, як за панщини колись, як тепер на поповім.І став йому мандатор на ногу...Нї, се єґомосць над ним і старий окоман розмовляють, а хлопціпринесли галузя, хрест на завтра маїти.