Вісник, 1908, ч.5

ніса стоїть полк. Хорватович з військом сербським, — з тієї сторониполков. Меженїиов з руськими добровольцями і гарматами,а відсіля стояв полков. Медвідовський теж з добровольцями Й■сербськім війском і полков. Комаров дуже весело і потираючи ру,ки додавав: „ну от вам і мішок (торба) куди ми запрятали Тур.ків“. Хтось з нас спитав. А як тих Турків в мішку забагато опиниться і часом щоб та торба не була дірява, і Турки прорвуться як раки з прорваної торби? Полковії. Комаров на се з гордапромовив, що „так і видно не воєнних людей як ми“, „що воєнніне. питають скільки ворогів стоїть, а питають тільки де вони сто.ять“, а про те і він і під'їхавший ґенерал Черняев дуже приємноі чемно нас витали, і постановили, щоб ми сьогодня де небудь підночували,бо було вже дуже пізно, а зранку ми повинні були їхатипо ту сторуну гір Джюніса до полков. Меженїнова, котрийпрохав лікарську поміч і котрий швидко почне наступати на Турків.Так і сталось. На полі, не розвертаючи своїх річей, коло своїхвозів, серед відділів жолнїрів, ми примостились, звариличаю, кашу, тай підклавши під голову що хто мав з собоюположились спати. В ночи гармати не так вже часто вибухали,та і ми якось до них швидко привикли, іноді тільки бувало якдуже близько полохне і почуєш жалібний звук одірваниаго кусняґранати, що розірвалась, то прокинеш ся від сна, спитаєш де воно,а далі знов покладеш ся спати, так як і всі притомлений поетичноюмельодією воєнного бівака; музикальна поезія звіря - чоловіка.На другий день опівдня ми були вже по той бік Джюнісау полков. Меженїнова, котрий був дуже розумний чоловік, хоч іГенерального штаба росийського. Він нас устрів дуже добре в пустійшколі змищенного вже Турками села. Через 3— 4 дні Меженїиовсказав, що буде добра бійка, будуть брати окопи і вибиватиТурка. Попросив, щоб двоє з нас лікарів шли теж на позицію удругу лінію з санітарами і помогали на місцї раненим, котрих багатопогибає в бійцї від вибухів крови з порваних кровянихжил і вони не добирають ся до перевязочного пункта. В вечерітретього дня я з товаришом пішов на иозіцію під згіря Кревета,що дуже не далеко від школи підіймались темними скелями, покритігустими лісами. Ніч була темна, зоряна. Турки і ми жалувализнарядів на завтра і не стріляли. Люде сиділи мовчки, не розводючивогню, щоб ворог не знав де притаїлись ми. Іноді хто небудьз жовнірів зміняв свою сорочку на чисту, може вже послїдию,щоб -дійти в чистій білизні до Небесного Судії. Мене вражала