Вісник, 1908, ч.5

ні з польських ґімназістів і студентів, кілька днів бушували повулицях міста Львова без ніяких перешкод, коли тим часом небуло випадку, щоб поліція не робила перешкод найповажнїйшійукраїнській публичній маніфестації. Польська преса перейшла самусебе в підбурюваню своїв читачів проти всего, що українське, послугуючися для сеї цїли всїми можливими видумками, інсінуаціямиі лайками, а одначе анї одно слово не улягло конфіскатї, колитимчасом в українській пресі конфісковано як найобективнїйшевисвітлюване причин, які довели до акту Сочинського. Що більше,сконфісковані в українській пресі уступи передруковувала без перешкодипольська преса, ілюструючи ними „злочинність" пресиукраїнської...Згадаю ще про один характерний факт. Якраз незадовго доакту Сочинського польський суд црисяжних в Вадовицях увільнивп-ню Банду Добродзїцку, обжаловану австрійськими властями надомаганє російського правительства за замах на варшавського ґенерал-ґубернатораСкаллона. Те увільнене польська преса принялаз одушевленєм, але та сама польська преса вибухнула обуренєм,коли в українській пресі вказано на анальоґію між сими обомафактами.За те такої однодушности, яку проявила в сій справі українськапреса всіх трьох партій, мабуть ще ніколи не було. Українськапреса однодушно осудила не акт, тільки ті відносини, які довелидо такого акту... А за пресою, можна вносити, стояв так самооднодушно український загал.На окрему згадку заслугує становище орґану галицькоукраїнськоїсоціяльдемократії, „Землі і Волї“. Коли вся инша соц.-дем. преса про партійну приналежність Сочинського промовчала,а про його акт виступила зі звістними виводами про шкідливістьтаких актів в конституційних державах, одна „Земля і Воля“ малавідвагу заявити, що Сочинський був членом її партиї і працювавдля неї, помістити його портрет і сказати, що положене українськогонароду в Галичині далеко не конституційне.Діссонансом у тім настрою була участь голови українськогопарляментарного клюбу посла Романчука на похороні Потоцкогоі заява презідії того-ж клюбу (послів Романчука і Василька), яка,хоч признала, що причиною акту були галицькі відносини, то всетаки не встерегла ся від „звичаєвої брехні“ і замість осудити тівідносини і тих, що до таких відносин причинили ся, осудила і то„як найострійше“, сам акт, пятнуючи його „страшним актом на-26