Вісник, 1908, ч.5

Д. Черкасенко поет молодий і з часом безперечно позбудеть сятих невеличких помилок, які ми осе зазначили в його творах. Дуже ґраціозпівірші 1— гНічні згуки“, „Хотів я у серце твоє“ „Вечір у стену“і другі. Сильні, згучні вірші „Шахтарі*1 і „Дзвін“. Вражіпнє останньоговіршу дуже гарного, міцного, псує на нашу думку останній вигук:„бам, бам, бам.“ Автор у дуже гарному поетичному образі „дзвона“,дає нам образ поета, ватага, взагалі людини сильної тюлі і високої душіяка не дає оспалим людям схилити ся покірно перед злом.Я — вгорі І Я — на дзвіниці ІЯ — на варті — стережу!Серце маю я із крицї,Як ударю — розбужу.Олицетворяючи так гарно дзвін, автор мусїв зачути в його „дужомукрику“, який „всіх розбуде“, щось більше за „бам! бам! бам Iй.Л. Старгщька- Черняхівсьт.Д. И. Яворницький. Д. И. Эваркмцшй. У бурсу! У бурсу! У бурсу!Катеринослав. Року Божого 1908. Ст. 64. Ціна 50 кой.Колись сю саму історію про дяків, як вони везли у бурсу скніві по дорозі піячили, розповів д. Явбрницький у своїй збірці „По СЛІдаМ'Ьзапорожцеві»“, в формі спомину про дорожню зустріч. Тепер він переробивїї на белетристичне оповіданнє, де-що змінив, де-що додав, і от маємопобутовий нарис з життя старосвітських дяків, нарис 'дуже живий і цікавий.Дяки ІІолуницький та Громницький, великі приятелі між собою,та ще й куми, везуть двох синів у бурсу. Пристає; до них фершал Найдекко,теж не згірший од їх мочеморда, і всі у трьох одбувають справжнюпяницьку одісею; заїздять по-переду до одного з учасників подорожі-дякаі гіьють там до „положенія риз ; далі справляють бенкету корчмі, шоть на шляху біля озера, нарешті завертають до одного нона·пяницї і тут уже справляють дійсно гомеричну гульню. Напивши ся.дяки одии перед другим вихваляють ся своєю вченістю, „фільозопською“премудрістю, розсипають перли дяківського юмору, оповідають масні анекдоти,дотепні жарти, приказки, співають пісень; одним словом, розгортаються справжня енціклопедія народно-бурсацького юмору. Фіґури пяниць-дяківнамальовано в масштабі епічних гульвіс старих запорозькихчасів. Особливо гарна сценка, як дяки, подіспутовавши між собою провсякі церковні премудрости, починають вихвалятись ученістю своїх синіві роблять їм імпровізований іспит.Оповіданнє д. Яворницького — не сатира, се просто історично-побутовий‘.нарис,і написано його справді талановито, з чималим мистецтвом.Кажемо — історичний нарис тому, що й самі дяки і весь антуражїхнього гуляння відносять ся не до сучасного життя, а до „добрихстарихчасів“ ; ледве чи й істнують зараз такі дяки, як у д. Яворницького,хоч побутові риси таких типів безперечно зустрічають ся у нас наУкраїні й зараз. Взагалі по сьому оповіданню й по другим працям авторавидно, що в його є великий хист до побутового жанру з сатиричнимвідтінком. Далеко меньш вдатні його спроби з обсягу псіхольоґічногороману.Д. Дорошенко.И. П. Ж итецкій, Исторія Малороссіи. Современная литература.{Критическое обозрініе. 1908, У (X), ст. 13— 27).