Вісник, 1908, ч.5

за котрим криєть ся внутрішня пустка. Сам д’Аннунціо належитьдо тих поетів, що співають wie der Vogel singt, часом гарно,часом краще, але ніколи не надто розумно. Отже сюжети йогомайже виключно еротичні, він говорить передусім і майже виключнопро свою любов. Оповідає про чоловіка слабого, нікчемного, безволі, без характеру, що грішить і каєть ся і знов грішить, щолюбить, сильно любить і мучить ся тою любовю. Оповідає про йогодику, пристрасну любов — від її народин, перших поглядів, притишеноїмови до найвищої жадоби, останніх консеквендій, останніхпароксізмів роскоші.Проти його стоїть вона: не менше пристрасна, але „демонічна“,сильна душою і тїлом, що запановує над ним, над йогонервами і змислами і робить його безсилим невольником, тип середнийміж Цірце, Делїлею і Дезнїрою: демонічна Джоконда (La Gioconda),демонічна Глорія (La Gloria), демонічна Анджіція (La Fiaccolasotto il moggio), демонічна Базіліоля (La Nave)...Межи ними відграєть ся роман чи траґедія. Часом проходитьще хтось третій. ІІсихольоґічний аналіз дуже простий. Великі,крепкі чувства, надмірні, шалені, доведені до останьої можливости,напружені як у високій горячцї пристрасти. Гнів, ненависть, заздрість,жестокість, а передусім любов, любов і ще раз любов. Усе дужепросте, нескомплїковане. Любов шаліє, голосить, кричить, доходитьдо білої горячки, ненависть палить, руйнує. Всї пристрасти нескінчені,ненаситні. За богато любови, за богато ненависти. — Се маєбути правдива італійська душа з її слабо закритими, прімітівнимиінстінктами і пристрастями, буйним темпераментом, брутальноюжадобою і дикістю. Та проте ефект виходить не такий. Все те неробить вражіня сили, чогось здорового, дужого. Навпаки: д’Аннундієвіперсонажі — се люди хорі, ненормальні, деґенерати. їхпристрасність перейшла просто в манєру і манїфестуєть ся великихслів великою силою (вони говорять прямо без кінця, цїлий д’Аннунціо— оден великий і довгий крик), а за балакучістю, пристроєноюриторикою, порожнім патосом ховаєть ся брак правдивогочувства, поганеньке літературне (не дійсне, життєве) декаденство.До того, здасть ся, твори д’Анунціо не родять ся з артистичноїконечности, з прямого відчутя, але частенько повстають як продуктитерпеливої роботи, довгих міркувань і мізкувань, поет творитьїх з холодним спокоєм в душі — мимо пристрасної мови. Його високічувства не роблять вражіня безпосередности, вони ефектовані,штучні, перейшли через призму якогось літературного естетизма,