Вісник, 1908, ч.5

— ІІютуа уродив ся в другій половині XIX віку, в Сент-Омері; кращейому було б родити ся кількома віками ранїйше в лісах Ар ден абоБроцелїянди. Він був би тодї злим духом надзвичайно зручним.— Чи не дозволите чашку чаю, пане Ґубен, — сказала Полїна.— Хіба Пютуа був злим духом? — спитав Ліан Марто.— Він був лихий, — відказав пан Бержере; — він був лихий з деякихпоглядів, але він не був лихий безумовно. З ним так само стоїтьсправа, як з дяволами, котрих вважають дуже злими, але у котрих відкриваютьі добрі прикмети, коли з ними близше знайомлять ся. І я готовийдумати, що до Пютуа поставились несправедливо.Панї Корнуле, неприемно настроєна проти нього, зразу-ж запідозрілав нїм лїнюха, пянищо й злодія; але вона розміркувала, що, колимоя мати, людина незаможня, його уживає, значить він задовольняєть сямалим, і вона запитала себе, чи не було-б їй вигіднїйше замінити нимсвого садівника, котрий користував ся найкращою славою, але остількиж був і вибагливий. Надходив час підрізати тисові дерева. Вона подумала,що як панї Ельоа Бержере, будучи бідною, не платила багато Пютуа,то вона сама, багата, дасть йому ще менше, бо се вже звичайтакий, що багаті платять менше, ніж бідні. І вона вже бачила, як їїтиси підрізано стіною, кулями й пирамидами без великих на те видатків.„Я буду наглядати“, казала вона собі, „щоб Пютуа пе лїнив ся і необікрав мене“. Я нічим не рискую і се буде чиста користь для мене.Сї волоцюги працюють инодї більш зручно нїж чесні робітники“. Вонапостановила спробувати і сказала моїй матери: „Душечко, пришліть меніПютуа. Я йому дам роботу в Монплєзірі“. Моя мати пообіцяла їй се.Вона з охотою сповнила-б обіцянку. Але се по правдї було неможливо.Панї Корнуле чекала Пютуа в Монплєзірі і марно чекала. Вона булавитрівала в своїх думках і уперта в своїх плянах. Побачивши знов моюматір, вона пожалувалась їй, що не мас ніяких відомостей про Пютуа.— Душечко, ви не сказали йому мабуть, що я його чекаю ?— Розуміеть ся, сказала, але він чудний, дивний.— О, я знаю їх. Я знаю дуже добре вашого ІІютуа. Але лед вичи знайдеть ся такий божевільний робітник, котрий відмовив ся-б працюватив Монплєзірі. Мій дім, я думаю, відомий всім. Пютуа повиненбути до моїх послуг і як найшвидче, душечко. Скажіть мені тільки девін живе; я сама його відшукаю.Мати сказала, що не знає, де живе Пютуа, що взагалі не знають,де його хата, що мабуть він не має притулку. „Я давно вже не бачилайого. Я думаю, що він ховаєть ся“. Чи могла вона краще сказати?Проте панї Корнуле слухала її з недовірєм; вона підозрівала, щоматиїї обдурює що до Пютуа, що мати хоче огородити Пютуа від роз-