Вісник, 1908, ч.5

Такий політичний і нсихольоґічний підклад акту Сїчинського.А найліпшим доказом того, що той підклад відповідає обєктивнійправді, стає факт, що його істнованє, з меншими або більшими застереженями,признали всі політичні круги, крім безпосередно заінтересованихв непризнаню його: польського загалу, який своє панованєнад українським народом уважає основним прінціпом польськоїнаціональної політики, і австрійського правительства, яке сейпрінціп санкціонувало.Польський загал зустрів акт Сїчинського без найменшого зрозумінятих обєктивних даних, які змусили чоловіка, перед котримтільки що почало всьміхати ся житє всїми своїми чарами, „закривди свого народу“ позбавити житя другого і знівечити собіжитє. Тільки пароксизм дикої злости і новінь огидної лайкина виконавця замаху, його близшу і дальшу рідню і на весьукраїнський національний рух; тільки вибух найдикших україножернихінстинктів, який перемінив орґани преси в орґани шпіонажіі денунціяції, польську шкільну молодь в погромників, які майжетиждень ніч за нічю нападали і руйнували без ніякої перешкодиз боку орґанів публичного безпеченства всі львівські українськіінституції; тільки засліплене, з яким навіть польські поступові круги,що ще недавно називали намістника Потоцкого „галицькимТреиовим“, признали в нім „репрезентанта польської державноївласти, а його убійство обидою маєстату тої власти ; тільки кровожадність,з якою всі кричать, що Сїчинського не сміє минути карасмерти; тільки домаганє ще більших репресій на українськийнаціональний рух, — от і все. Ніякої думки, яка подавала б надію,що жертви, які впали і з польського і з українського боку,не минуть для польсько-українських відносин безслідно, що тіжертви стануть для польського громадянства пересторогою, щонапрям його національної політики супроти українського народу неведе до мира між обома народами...Відмінне було тільки становище польської соціяльно-демократичноїпреси, але вона остала серед польського громадянства відокремлена,а навіть польські соц.-дем. посли заманїфестували своєстановище так, що один, Гудец, взяв участь у похороні Потоцкого,а другий, д-р Діяманд, написав в віденській „Arbeiter-Zeitung“статю з похвалами для Потоцкого.Між иншим — те, що діяло ся безпосередно по акті Сїчинського,було також знаменитою ілюстрацією тої „рівноправносте“,якої зазнає український нарід в Галичині. Погромні банди, зложе­