Вісник, 1908, ч.5

вого Товариства ім. Шевченка у Львові працював довший час в Москві,збираючи матеріал для часів гетьманованна Скоропадського та Апостола.Часи сї, і взагалі ціла історіа гетьманьщини, незвичайно цікаві длянас. Адже „гетьманщина се одинока частина України, де українськийнарід найдовше жив у виробленім ним самим державно-автономічнімустрою, а через те саме жив і відносно найповнїйше своїм національнокультурнимжиттєм, без огляду на се, де були центри тієї культури.І власне дякуючи довшому, ніж деінде, істнованню державно-автономічноїокремішности в масі могло сильнїйше вкорінити ся почуванпє національно-культурноїокремішности, так що могло переховати ся черезпізнїйші безпросвітні часи аж до порога XIX століття й послужити зародкомнаціонального відродження. Ясно, що гетьманщина повинна бутицентром нашої історії в ХУІЇ і ХТІІІ ст. Тимчасом лишаючи на боцї незначнускількість дрібнїйших фраґментаричних розвідок, до того писаних неразбез огляду на основні факти, уставлені нашою історіоґрафіею, а навіть протиних, не маємо про се ані скільки небу дь важпїйших праць анї солідних збірокматеріалів. А не виданого документального матеріалу заховала ся великасила по ріжних архівах, між якими що до скількости і якости документівдля нашої історії треба покласти московськії архиви“. Характеристикуматеріалів до української історії, зібраних в московськім архиві міністерствасправедливосте, і вказівки, в яких відділах їх треба шукати, і даєавтор в першій частині своєї розвідки. Ся частина, менше цїкава дляширших кругів, дуже потрібна я корисна для кождого, хто буде працюватидалі* над українською історією в архиві міністерства справедливости,бо ощадить йому багато часу й праці на орієнтованії^ в розкиданімпо ріжних відділах матеріялї. Натомість саме для широких кругів читачівцікава друга частина, де автор характеризує росийську політикудо України після катастрофи 1709 року, хазяйяуваннє „малоросійськоїколегії“ й той політично-національний рух, що повстав серед українськогонароду по повернешо права вибірати гетьмана. Між иншим ось одинз прикладів, що яскраво характеризує управу „малоросійської колегії”.Тайний совітник, мінїстер при гетьмані Наумов зараз по своїм приїздіна Україну, сконтролювавши приходно-росходні книги і порівнявши їхз рапортами Велямінова сенату в справі приходів і росходів, був змушенийвзяти під арешт цілу канцелярію колегії. І так показало ся, щов 1722 роцї з виказаних сенатови 45.527 р. 19 коп. приходу до касиприйшло 22.672 р. 29 коп., а пропало кудись 22.854 руб. 90 когь,в 1728 роцї до виказаних 85.854 р. 49 коп. забракло 88.119 р. 60 коп.,в 1728 р. до виказаних 141.342 р. 89 к. приходу не стало 88.288 р.27 коп. Цифри говорять самі за себе і показують, що половина усїхгрошей, що з такою безоглядністю стягала ся з української людносте,попадала в кишені московських членів та урядників колегії.Ми не можемо тут хоча б і коротко розповідати про зміст сеї частини,зазначимо тільки, що скрізь автор подає свіжий, досі ще невідомийі незвичайно цікавий матеріал, а по дорозї зачіпає й намічує щецілий ряд питань першорядної ваги, виясненнє котрих ще чекає своїхдослідників.Др. Івап Франко в просторій розвідці „Еміль Коритко, забутийславянський етноґраф“, написаній вже по одужанню, подає на підставі