Вісник, 1908, ч.5

явище глубоко симптоматичне. В останніх місяцях трапив сяв Галичині цілий ряд самоубийств серед української молодїжи,не з яких небудь особистих мотивів — „з нещасливої любови“,слабости, страху перед неприємностями, а просто як результатвражінь безвихідности сучасного українського житя. Молоділюде, розбуджені покликами про потребу поступу, розвоюукраїнського житя, поліпшення долі народнїх мас, їх політичногоі культурного подвигнення, не перенесли, коли в своїхпоривах і заходах стріли ся всюди з гладкою стіною польськогопановання. І от випадки духового розстрою, самоубийств,— поки не переляла ся остання крапля — в сторонуполітичного терору.Вже впало необачне слово — vivat sequens. Поки вононе підхоплене житем, поки львівський атентат стоїть відокремлено,і ми ще не вступили в пояс страшної епідемії політичнихубийств, тим що держать в своїх руках ключі нашогосуспільного житя — польським панам Галичини — требазавчасу подумати про те, щоб відомкнути дороги, які замикалися одна jio другій в останніх літ польською „орґанїчноюпрацею“ перед українським житем. Наклики до репресійна українство супроти останнього атентату, жаданя крови закров в даній ситуації можуть виходити тільки з уст божевільних— або провокаторів.Бо чаша вже перелилась.