Вісник, 1908, ч.5

примусять його болїти душею, болїти глибоко, болїти справжньо.Так само вони не примусять читача сміятись повним сміхом, сміятисьвсїм нутром, всїєю істотою, а породять на обличчі ледвепомітну кислу усмішку, яку викликає заїзжений анекдот.Почнемо з першого оповідання „Титарь“. Увесь зміст йогоскладаєть ся з такого анекдотичного випадка: церковний титарьне погодив ся з батюшкою, що до найменування нового притворав церкві. Батюшка бажав найменувати в честь Параскеви Пятницї,(в нього бач матушка звалась Параскевою), а титарь бажав найменуватив честь архистратига Михаїла (в нього сина звалиМихаїлом). Почалась звичайно сварка, що як звичайно почалась,так би звичайно й кінчилась, та батюшка не стерпів глузуваннятитаря, що буцїм то він бажає з церкви утворити бабинець і налаявтитаря „азінусом“. Сей „азінус“ — ґрунт оповідання „Титарь11.Не знесши обиди, п. Титарь написав скаргу до архирея,та послати ЇЇ не випало, бо того-ж дня титареви прислано медаль,що вихлопотав йому батюшка. Найбільшу частину сього оповіданнявідбирає картина написання скарги, але до сього ми щераз вернемось. Звичайна річ, що змісту повинна відповідатий форма написання, се старий закон і мабуть відомий всякому,та щось про нього забув д. Барвінський. Незначний буденнийвипадок використувати в оповіданні — річ не легка, а д. Барвінськомуі зовсім не під силу. Написати оповіданнє не так уже легко,як уявляє собі наш автор, що дивиться на сю справу так: пишедовгий вступ в якім виводить героями свою куховарку і чічероне,потім їх залишає і переходить до нових героїв, розписуючи довгопредовго ріжні окремі сценки. Загальної картини, цільних типівмайже у всіх оповіданнях д. Барвінського нема, а се через те,що автор, малюючи типи, виставляє на показ читачеви лише один,улюблений автором комичний бік і так захоплюєть ся сим однобічниммалюваннєм, що инодї забуває навіть провести кілько рисз другого боку, щоб було хоч слабеньке, та хоч трохи цїльнїйше.Примушуючи читача увесь час дивитись на той один комичнийбік своїх героїв, автор багато губить ще тим, що читачеви надокучаєдивитись все на одне й на одне, надокучає непотрібні повторенняоднакових рис у замалюваннї типа і через те втрачаєть сявражіннє не то що комізма, а й усього оповідання.З такою однобічністю автор змалював і свого першого героятитаря.Сей тип має звичку в час гнівання багато нюхати табакиі часто чхати, і от ухопившись за сю рису, автор так улюбив