Вісник, 1908, ч.5

Залізна сила Карла видержить і сей удар. Але зневагу вінмусить відомстити: Ґерзуінд засуджена на смерть.Несподіванка: Ґерзуінд не боронить себе, не виправдуєть ся.І справді, за що-ж вона гине? Вона-ж його не кликала, не просила,не благала: возьми мене, ратуй мене. Він сам її взяв і непускає. Чого? На іцо? Адже він її анї не шанує анї не прагне.І ніколи не прагнув. А вона не видержить в клїтцї, в тюрмі, вонахоче житя і житєвих роскошів. Чого-ж йому треба від неї. Аджевін міг її мати, міг її любити скільки хотїв. Чого-ж він вагав ся,чого заставляв її постити, тужити, чого давав їй лиш слова, мучивдокорами, обиджав? Нї, хто любить, той не вагаєть ся.Така вона, значить... Нї на що не здали ся усї Карлові стараня,вона до дна душі затроена злом. Карло не вбе її. Він лишвимете свою хату, прочистить воздух, аби не чути запаху гнилї.Проганяє Ґерзуінд геть, а сам вертаеть ся в Ахеп панувати.Останній акт драми. Ґерзуінд вмирає в своїм давнім монастири.Ще як була в Карла, напоїв її фанатичний Еркамбальдотрутою. Тепер вона сохне і вяне з дня на день. Волинь в неїсерце, холод проймає, сни мучать, Ґерзуінд вмирає. Але вона зробилася така добра, лагідна, навіть не нарікає, що приходить сягинути. Бо-ж вона справді любила Карла — а він її прогнав.Перед монастирем збираеть ся нарід, хоче укаменувати ненависнуҐерзуінду. Франки, що звикли всіх побіджати, не можутьдивити ся рівнодушно на те, що дїєть ся. Роспадаєть ся держава,котру сам Карло збудував. Датчанин Ґодофрід з двіста корабляминапав на Фрізію, руйнує замки, мордує залогу, а Карло не бачитьнічого і не чує. Вона, чарівниця, пє його кров, краде його силу.А Карло змінив ся, що й не пізнати його. Зморщки пооралишироке чоло, очі дивлять ся грізно, хмуро, несамовито. А нічювін плаче, старий Карло, з болю і роспуки. Снить ся йому Ґерзуіндкожню ніч, він шукає її, тужить, „його душа скавулить за нею якголодний пес“. Через те він не може її забути, що вона не такаяк другі, що її душа не піддала ся йому, що її душа остала сячужа для його. А тепер горить в нїм пригашене полумя.І Карло приїзджає за нею. Як грішник що каєт ся. Гіркожалує, що прогнав Ґерзуінду. Адже се лиш якийсь демон був в їїтїлї, а сама вона свята, непорочна. Він мусить її найти, він зробитьїї богом Франконїї, він її любить...Карло приїзджає запізно. Ґерзуінд померла від отрути з йогоіменем на устах. Хвиля роспуки, одна хвиля. Карло нобідив в боротьбі