Вісник, 1908, ч.5

всю красу сього світа. Богацтву і солї своєї мови він має теж завдячитисвої успіхи як драматург.Коли в 1906 р. д’Аннунціо попробував виставити звичайнупрозову пєсу, без незвичайної сденерії і сензаційних декорацій —проба скінчила ся скандалом: публика, кажуть, не дослухала їїдо кінця. Поетична мова, сензаційні сітуації, нові, змінчиві картини— се наркоз для публики в його траґедіях. З оріт'інальної фрази,поетичної сітуації сотворити цїлу драматичну сцену — в тімсила д’Аннунціо. Очевидно, тут не важко переборщити. Поет виводитьцїлі сцени на те лиш, щоб зробити можливими якісь незвичайнідекораційні ефекти. Люди роблять ся реквізітами, поет дбаєлиш про мальовничі пози і музику слів. Двайдять пять терцинДанте про Франческу да Ріміні викликують сильнїйше вражінє, нїжцїла трагедія д’Аннунціо, де серед надміру детайлїв, декорацій,великих слів блїда ідея драми. Але буває теж, що така обстановаскладаєть ся на гарній настрій. Весна, сонце, синє небо, цвіти,море, тихий вітер від моря, здоровлє, молодість, сон весняногоранку... (Ба віосопсіа).Від того типу д’Аннунцієвих трагедій не відходить і остання:Половина шестого століття, самотний остров венецької ляґуни.Сюди повтікали перед нападами варварів жителї близьких північноіталійськихгородів. Вони втомлені вже вічною, а даремною обороноюдавних осель; хотять на ляґунї збудувати собі нову, кращу, моремоблиту вітчину, тут поставити святинї свому християнському боговиі тут оборонятись перед давними і новими ворогами. Але ще неготова базілїка, ще город не укріплений, а вже стянули проти себедва ворожі табори: дві могутні родини Ґратиків і Фаледрів борються за пануванє в новій державі. Стара італійська історія. Фаледри,противники морської політики, боять ся моря і його небезпек; дотого вони, захоплені вже византійською корупцією, зробили ся прихильникамиВизантії. За те Ґратіки стоять за волю і самостійністьнової держави. З разу перемагають Фаледри: Орза Фаледра, головуїх родини, вибирають судією і трибуном. Але його противникам,братям Сергіеви і Маркови Ґратікам вдаєть ся доказати йогозраду; по тодішньому византійському звичаю Орзови і йогочотирем синам виколюють очи. Лиш двоє Фаледрів остають ся цілимиі ждуть слушного часу, аби огнем і мечом помстити зневагу:Джованні Фаледро, що у війську Нарзеса бореть ся з Ґотами,і Базіліоля, дочка слїпого трибуна, у всіх штуках любови досвідна,многогрішна, „демонічна“ ланка, у котрої поза любовними орґіями