Вісник, 1908, ч.5

держав тепер заходить ся станути осередком нового уґруловаші всесвітньоїполітики. На наших очах відбувають ся дипльоматичний поєдинокміж обома велитнями.До японсько-росийської війни „рівновага" держав виглядала ось так:Росія-Франція; Німеччина-Австрія-Італїя; Велика Британія. Се буврезультат отсих політичних факторів: Нїмецько-француська війна далапочин швидкому зростови ІІрусії-Шмеччиии, котрий занепокоїв росийськеправительство. Коли в 1875 році Німеччина робила иляни ще більшеноиизити Францію, росийське правительство заступилось за ґалїйськурепублїку. За се відплатив ся Росії Бісмарк сим, ід о в 1878 році, колипокінчилась росийсько-турецька війна, на берлінськім конґресї, за згодоюАнґлїї він знівечив договір у С. Стефано та упокорив Росію.Рівночасно він подбав, аби прихилити собі Австрію: Австрія розшириласьна Балкан та станула в острім противенстві до Росії. Політичнеуґрупованє склалось після того само з себе: Нїмеччина-Австрія,- Росія-Франція. Правда, Бісмарк до самого кінця своєї політичної карієри заходився роздерти французько-росийську дружбу, одначе обставини виявилисьсильнїйшими від сильного дипльомата. Коли в 1882 році Франціязаняла Туніс та пошкодила кольоиїяльним пляпам Італії в північнійАфриці, Італія прихилилась до Австрії й Німеччини.: повстав тридержавнийсоюз. У дальших роках росийсько-нїмецькі відносини ставались щоразгірші. Правительство Олександра III почало русифікувати балтийські прос.ніидії та збирати свої війська на німецькій і австрійській границі. Бісмарквідповів на те фінансовими утрудненями та промовою з 6 лютого 1888 р.,у котрій виложив білянс росийсько-нїмецьких взаємин та заявив, що обосторонпїрахунки вирівнані. Та, мимо тих росийсько-нїмецьких рекрімінацій,був поміж обома державами від 1884 р. реасекураційний договір,котрим обі сторони зобовязалис-ь станути на невтральнім становищі, якбиодну з них иападено. Одначе сей договір нї трохи не вплинув надальшу акцію обох контрагентів. Ііапріві, котрий вступив на місцеБісмарка в управі заграничної політики Німеччини, із^ке того договорунавіть не відновив.У часі тих наскрізь-европейських подій Анґлїя вела назагал політикувповні окремішну. Се була система сама для себе. Анґлїя се заморськадержава; її захист — у морській силї. Від часу Трафальґару(1805) аж більш-меньш до 1890 року вона не мала на морі соперника.Европа була на морі слаба, не мала фльотів тай не була небезпечнаанґлїйській владі. Тай Анґлїї не було приводу втикатись у внутрішніділа європейського континенту. В 1887 році вона вправдї постановилаз Італією союз, аби хоронити Єгипет перед французькими претенсіями,одначе поза тим вона й далі не багато дбала про Европу.