Вісник, 1908, ч.5

і д'Аннунціо знов не написав того твору, якого сподївають ся іюнїм його прихильники.Говорити про новий твір д’Аннунціо можна лише з деякимзастереженєм. Правда, д’Аннунціо, звісний еклектик, скаже все щонебудьнове, захопить ся кожним останїм словом європейської літератури,повторить, переробить, відновить кожну думку, яку найдев Метерлїнка, Бурже, Нідше, Ібзена, Уайльда, чи навіть в старихписьменників італійської культури, — але все те не його власне, неоріґінальне. Там, де д’Аннундіо оріґінальний, там він говорить всете саме. Він цікавий власне тим, що як двайцятилїтний хлопецьвін виступив з майже готовою літературною фізіономією, так задвайцять кілька лїт літературної дїяльности та фізіономія в йогомайже зовсім не змінила ся, його світогляд не перебув ніякої виразноїеволюції. Не змінило ся те-ж поле його творчости: віні вона, любов.Він — се сам поет. Коли д’Аннунціо хоче змалювати чужупсіхіку, він мусить позичати: у Росіян, у Французів; в його найкращихновелях (Novelle della Pescara) ті позички доходять прямодо пляґіяту. Поза тим все, що пише д’Аннунціо, він пише лишепро себе. Пише дуже щиро, не закриває нічого, але не бачить, незнає нікого крім себе. Усі герої його романів похожі оден на одного,усі вони — оден д’Аннунціо. Так само герої його траґедійіндівідуально майже зовсім не схарактерізовані: усі мають ті самімозки і ті самі нерви, ті самі думки і бажання; характеристично, щов „Мертвім городі“ (La cittä morta), де є два герої, вони оба неіндівідуалїзовані, а знов оба пригадують того-ж самого д’Аннунціо.Причина, чому д’Аннунціо може лиш про себе одного думатиі писати, се безмірний культ власного „я“. Адже він написав цілийдовженний роман (II fuoco), що є одним безпереривним звеличанємвласної особи. Герой романа Стеліо Ефрена прямо говорить:я вже від давна не в силї ні про що більше говорити, лишпро себе самого.Про себе може д’Аннунціо сказати досить мало. Він не мудрець,не філософ, не відкриває нови^ правд, не порушує ніякихметафізичних ані етичних питань, не вчить, не радить, не пропаґує.Часом захопить ся якоюсь новою — чужою — думкою, трохи пококетуєз надчоловіцтвом, трохи повеличає геленство, поганство,напише оду на честь життя, роскоші, сили, відродження, радости,краси, трохи похвалить арістократизм, потішить ся високою місієюлатинської раси, але — все те чуже, позичене, еклектицизм,