Вісник, 1908, ч.5

свою нову лїнїю дуже твердо, послідовно і діловито, користуючись дуц.ськими течіями неославизма. Вони мають за собою таких палких і іци~рих умірковано-правих, як граф В. Бобринский. Але звичайно, в росийськихобставинах дуже трудно вгадати, куди приведе Поляків шлях угодиі чи матимуть вони відповідну компенсацію за неминучі на сїм шляхукомпроміс# і ухилення од власних принципів.Кому доводить ся особливо болюче від обставин російського життя,то се, само собою, нам — Українцям. Якось так усе виходить, що нів яких підрахунках нас не беруть на увагу. Сказати-б нашого голосу нечути ? Так нї-ж, ще не всі українські часописи й журнали позакривались,ще виступають, хоч зрідка, Українці з своїми постуллтами і в громадянстві.Хто-б хотів слухати, почув-би. Коли-ж, видно, навмисне' затуляютьвуха, — і тут мабуть нема иншої причини, як просто те, що числомнас дуже багато, а голос подав лиш кілька душ. Ну як його брати навсправжкиоті мілїони люду, коли він сам мовчить і хто його зна щособі думає? А як брати його на увагу, то треба переміняти на иньшийкшталт всї міркування, всі плани, всю будову громадянської й урядовоїроботи! Краще-ж зацитькати отих невгамонних десяток Українців,що своїм лементом тільки сум та неспокій наганяють на державу.І от маємо такі явища, як тенденційне замовчуваннс українськогопитання в проґресивній російській пресї. Коли-ж торкпеть ся яка часописьдо українських інтересів, то знехотя, з досадою, а де-коли й з виразноюворожнечою, як се було в статтях проф. ІІогодїіїа в „МосковскомуЕеженедЬльнику“. Коли-ж висловить ся хтось прихильно до Українців— на припциніальпїм ґрунті — то пеодміпно додаеть кілька уваг,остерігаючи Українців від шовіпїзма, сепаратизма та иньших гріхів протипоступового громадянства (статті д. Кистяковського в тому-ж „Еженедельнику“).За те, звичайно, не мовчить про нас преса реакційна. „НовоеВремя“ та „Шевлянинъ“ мають добрий хлїб з української справи і неминають ніякої, нагоди, щоб не завити своє „caveant consules“ з приводутих або инших фактів українського життя.В росийськім громадянстві останніми часами українство здобулособі нових ворогів, як сен е дивно, серед так званних неославянофілів.В звязку з подіями парламенті, розглянутими крізь призму панрусизма, —Українці зробились для певної частини російського суспільства „отщепенцями(іславянської ідеї. Але се дивно лиш з поверхового погляду.Коли взяти на увагу, що ся мео-славянофільська течія містить в собітакі старі елементи, як наші давні приятелі — д.д. Верґ н, Філевичі взагалі товариство „Новаго Времени“, — то буде ясно, що під похап­