Вісник, 1908, ч.5

Коло Пахаревського недалечко стоїть Черкасенко, котрий дав в минуломуроцї вклад в українську драматичну лїтературу в формі двох пес :„Жарт житя“ і „Хуртовина“. Читаєш хоч би першу і думаєш —- щовоно за кумедия ? Який кавалок не візьмеш з нових драм — всюди одинаковийнахил до широко-глагольних і глибоко туманних фраз. Щовоно за хвиля така пішла у нашого драматурга ? Уже нїхто не говоритьпросто слова чи фрази, а доконче оповиє її таким загальником, що ажоскома на зубах рипить. Під все хоче підставити нїби ширший зміст, показатиглибину, темну воду воду во облаціх, а в дїйсности виходять однісловеса. Прийшов якійсь настрій, зворухнулось якесь почуте — а щовоно і „против чого“ і як його на папір перенести — Госнодь йогосвятий знає.Росийські драматурґи затьмили світ нашим драмописцям. Чехов, нерекладанийМетерлїпк і такий само Ібсен заступили їм все небо, придавилиі не пускають. І тут не те сумно, що от сей чи сей іпсильоннеможе скакнути вище „подражанія“, а те, що сей факт узагальняється. Погляньте на літературний здобуток 1908 року — і ви побачите, якориґінальні річи буквально тонуть в морі „подрал^аній“ і перекладіврозуміючи туди й так звані, ориґінальні твори. І чи не показує нам сяsumma summarum чогось більшого, як окре?гі здібности окремого індивідуума?Чи не показує се нам, що коли ми й далі будемо так іти, тон е дамо світови своєї культури, а все і в усім і завждебудемо „подражать“.І чи в вимогашо від авторів оригінальних річей не криєть сявелике право народа вимагати від своїх синів поступу, а не слїдкуваня ?Не маю тут ані місця ані охоти розбірати кожну річ детально, бонасамперед пишу вражіння літературні (хитрий малорос!), а по друге-огляд:як би я дав волю свойому невстримному перу, то що би заспівавмені редактор? А тому про „Жарт житя“ скажу коротко: невисокогопольоту річ, але добра і на сценї буде йти. В усякім разі „Житє“Черкасенка далеко лїпше „Житя“ Пахаревського: і претенсій меншеі слова додержано; а Пахаревський обіцяв-обіцяв, а потім „не оправдалънадеждъ“. Лише добачило моє око в „Жартї житя“ одну помилку, а товласне в сценї де приносять кота на сцену. Там в ремарці (садовитькота на крісло) доконче ще треба додати (і незамітно тримаєйого за хвіст), бо подумайте, панове самі — ну, а „вдругъ“ кітневивчив ролї та скочить з місця? Тут уже суфльор не допоможе.Що ж до „Хуртовини“, то... страшно се молода річ. Прямо „з зайдами“,як каже автор. Не завидую я тим актьорам, котрі будуть се грати:так скакати з настрою в настрій, з ситуації в ситуацію не потрафитьне тільки що український „артиста“, а навіть найліпший „человіжьбезъ костей" з цирку Труцці. Треба ж мати сумлїнє і хоч трохичислити ся з такими річами, як льоґіка і психіка.