Вісник, 1908, ч.5

проводять ся авторами-Українцями з роду, які, очевидно, вдома в себедосить надивили ся на содіяльні утиски та перебули глуху соціяльну боротьбу.Досить назвати тут Капнїста, про якого вже згадувало ся виїде(„Ябеда", „Ода на рабство"), Наріжного („Россійскій Жильблазъ“), Гоголя(„Ревизоръ“, „Мертвыя души“).їак національна форма народнього слова злила ся в українскій літературіз ідейним змістом — таким живим і певмірущим, як саме народнежите. Українська література стала літературою народньої українськоїмаси. Одірвані від неї класовими інтересами верхи українськогонароду відбили ся від неї разом з тим і національно. Українська націяпредставляла ся власне самим народнім класом: такою ж народ нього мусїлабути й національна література українська. Коли в сїм були й невигоди,бо де-які сторони літературної творчости вимагають особливогопіклування при широкій участи іптелїґептного класа, то за те для новоїлітератури забезпечувала ся чистота народно-демократичного напряму.До української літератури — літератури народа ·— брали ся тільки тіруки, що хотіли працювати на користь того народа. В сїм, здаєть ся, ієсть основна причина, чому українська література стала представницеюінтересів народньої маси, в тім і есть джерело її демократизма. Міцнозагартована тим ідейним демократизмом, українська література не пропалапри найбільш невідповідних обставинах, яким не можна знайти нічогоподібного в усій історії світової культури. Живий, невмірущий ирінціидемократизма не давав їй пропасти тоді, коли все, здавало ся, засужувал о її на смерть...І підвалини тому провідному напряму поклали перші українськіписьменники. Участь в тім Котляревського переодїнювала ся або в тойабо в другий бік. Куліш відкидав ідейне значінне творів Котляревського.Після ж те значінне дуже вже перебільшувало ся, — особливо в статяхз приводу 100-літнього ювілею „Енеїди“. Коли бути цілком обєктивним,то з сеї останньої оцінки треба досить спустити. Котляревський не бувлітературним революціонером, він не ламав рішуче старих традицій, —се видно з того, що його залюбки читали ті пани, про яких він жаровливо-неприхильнообзивав ся в своїй „Енеїдї“. Народ часто-густо виступаєв нього в так само карикатурнім світлі, як се бувало і у „плоіцадних“інтермедіях. Строго видержаної демократичної ідеї тут ще нема,і Кулїш справедливо завважав, що „сам Котляревський не знав добре,що він творить, він покорявсь недовідомому велінню народнього духа“.Але разом треба сказати, що велике значінне мало — для того часу —вже й те, що народній побит малював ся тут з надзвичайною теплотоюі прихильністю до народу, що викликало гуманне співчуте до його. Безвеликої експресії, але все ж ясно і виразно була тут висловлена друком