Вісник, 1908, ч.5

розібрались з своїми речами, між собою. Вибрали одного старенькогокапітана за начальника всїх добровольців; з Німцями помирилисьі пішов веселий говір, сміх, а там почулась вже і гармонія,бубон, сопілка. Почались танцї, піснї. Співали салдатські, московськіпіснї, инодї і нашу підхоплювали. Все йшло весело, по приятельськи,гаразд. Пяних ще не було, бо заклялись не пити горілки, а хтоне видержить, — висаджали на першій пристані, щоб не соромитькомпанії. Спитав і я1, чи на довго се, чи давно повелось, то деякіі образились. Се, кажуть, не таке діло, щоб пити горілку. „Сесвяте діло, як перед причастем.“ А через місяць що сталось з симиспасениками! Сором і згадати: пянство непробудне, всяке непотребство,крадіжки і між своїми і у Сербів.В Білгородї нас зустрів комітет Червоного Хреста. Кожнийз комітету брав з собою чоловік 20— 25 добровольців, знаходив їмзараз мешканне, давав картку на обіди. Швидко зібравши ще скількапартий так до 400— 500 чоловік, відправили до ґенерала Черняевапід Делїград, що стоїть від Білгорода кільометрів 150— 180.Наш санітарний відділ сперш отправили в Смедерево (Семендрія),а там швидко прийшла телеґрама найскорше доставити насдо бою, бо вже шостий день бю.ть ся під Алеьссинацом і лікаріві перевязок дуже мало. Швидко ми поїхали на широких повозахколахдобрими кіньми до Делїграда і на другий день ввечері вжепідїздили на позиції. Великі гори покриті були дубом, грабом і буком.Вони всюди обступали долину річки Морави, що вилась справавід шляху. По горах в ріжних місцях вилітали білі клуби димугармат і бухало раз у раз. В горах луна йшла де кілька разіві знов спадала з новим буханнєм гармат. „Ото Турці бухають,а то наші шокове (гармати)“, показав батіжком нам кочіаш (візник).Здавалось, що між Турками і нами не більш 1-— 2 верст,але се обманювала перспектива гір і ясне, прозоре повітре. Стоявчудовий тихий, теплий вечір. Все замирало, затихало перед сномнічної доби. Одна тільки смерть, котру чоловік посилав другомучоловіку, не знаному, невідомому і тільки одна смерть не зналапокою і неслась ревом і стогоном гармат.В Делїградї від полковника Комарова, начальника штабу ґенер.Черняева дізнали ся ми, що військо наше одішло вже від Алексинаца;що Алексинац Турки дочиста спалили і розбили бомбами, а протевсе ж таки ми—військо сербське і добровольці— заперли Турківв мішок—торбу (по ту сторону Морави) і з сими словами полков.Комаров вивів цас на балькон дома штаба і показував нам рукоюна позициї Турків і наші. Проти Турків на горах Кревета і Джю-