Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

багато з мистецької суті української ікони, взагалі виросла на візантійському
мистецтві. Почав з'являтися свій властивий темперамент, почала
розпадатися візантійська композиційна і технічна будова образу, зачала
виступати індивідуальність, свій властивий стиль. Цю добу у Музики
бачимо як типово експресіоністичний зворот у бік інтелектуального
малярства протягом останніх років, шо примусив Музику відвідати Париж,
Полудневу Францію та Італію, аби підсилити її шукання [...] нового шляху,
показав нам Музику як тонкого митця-лірика. На це склалося декоративне
чуття, — яке дав Музиці візантійський стиль та народне мистецтво —
експресіоністичний вияв у свобідній творчості свого Я.45
Особисто Я. Музика спростовувала думку про приналежність її
до бойчукістів у 1960-ті роки. Звичайно, тоді ім'я Бойчука
викликало в пам'яті страшні колізії боротьби з "ворогами народу”,
"помічниками українського буржуазного націоналізму".
В каральному механізмі цієї "боротьби" було понівечено її
життя. В 1948 р. 54-річну Я. Музику заарештували й засудили до
26 років ув'язнення в сибірських таборах. У 1956 р. її звільнили, а в
1961-му реабілітували.
Але справа все ж таки була в іншому. Я. Музика заперечувала
беззастережне приписування її до бойчукістів в існуючому
вузькому розумінні слова, маючи на увазі своє неповторне,
власними зусиллями зформоване мистецьке обличчя. І в цьому
вона мала рацію.
Однак, вглядаючись в ідейно-мистецькі тенденції цього
періоду українського мистецтва на відстані історичного часу, слід
прийняти визначення й іншого мистецтвознавця, сучасникаочевидця
і навіть учня М. Бойчука — Івана Врони, висловлене ним
не в офіційній пресі, а в одному приватному листі 1968 року: "З
учнів і послідовників Михайла Бойчука залишилися Кирило Гвоздик
та Марія Трубецька у Києві, Оксана Павленко та Антоніна Іванова в
Москві, Ярослава Музика у Львові".46
Нині, з відстані історичного часу, можна стверджувати, що
послідовників М. Бойчука на Україні і, зокрема, у Львові — в
широкому розумінні, звичайно, було набагато більше, ніж бачив І.
Врона у своєму, обмеженому державними кордонами, мистецтвознавчому
полі зору. "Навіть на інші, дужчі індивідуальності Бойчук
потрапив вплинути так, що головні напрямки сучасного мистецтва
пішли майже без винятку шляхом монументалізму", — відмічає П.
Ковжун у 1934 p., маючи на увазі не тільки Лівобережну, а й Правобережну
Україну.47
Такою індивідуальністю був і Микола Федюк, що разом з Я.
Музикою сприйняв "науку" Бойчука безпосередньо від нього
самого. Чутливий, мислячий глибоко й самобутньо, ерудований
художник з хистом мистецтвознавця, Федюк багато зробив для
101