Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

ВОРВІК (з н у д ь г о ю д о К о ш о на): Ексцеленціє, все це, безумовно,
дуже цікаве, тільки ж такими темпами ми ніколи не дійдемо до
процесу і не спалимо її. Хай відіграє свою історійку, — якщо це
нібито потрібне, — але швидко. І перейдімо до самої суті справи.
Уряд Його Королівської Величности бажає якнайскорше здемаскувати
того мерзенного короля Карла Валюа і проголосити всьому
християнському світові, що його коронація — це була звичайнісінька
комедія, яку влаштувала оця чарівниця, авантюрниця й
солдатська проститутка.
КОШОН: Ваша Світлосте, ми судимо її лише за єресь.
ВОРВІК: Знаю, знаю. Але я мушу до цього додати ще щось — з
уваги на мою армію, бо побоююсь, що подані вами причини засуду
будуть для моїх вояків замало переконливі. Пропаганда — це річ
грубо тесана, шановний єпископе. Головне в ній — сказати щось
надзвичайно приголомшливе і так часто повторювати, поки з цього
створите правду. Я знаю, що висловлюю тут цілком новий погляд,
але я певен, що в майбутньому він запанує в світі. Найважливіше
для мене — зробити з цієї дівчини нікчемну падлюку, незважаючи
на те, яка вона насправді. Бо те, яка ця дівчина насправді, не має
для уряду Його Королівської Величности ніякісінького значення.
Мені особисто — мушу це відверто сказати — дівчина навіть
подобається з тим своїм хистом затикати кожному рота. Вона
також добре їздить на коні, що не часто трапляється серед
жіноцтва. Взагалі ж це дівчина, з якою я охоче пополював би на
лисів — звичайно, в інших умовах і якби вона належала до моєї
сфери. На жаль, трапилася та жалюгідна коронація, ініціяторкою
якої була власне вона. Справді бо, мої панове, яке нахабство!
Валюа влаштовує собі коронацію на французького короля! І де —
на нашій території, в Рейнсі. Насмілюється вихопити в нас з-під
носа Францію, безкарно загарбати наші володіння. На щастя, Бог є
на боці Англії. Він це доказав під Азінкуром. Бог і англійські права —
це сьогодні поняття повністю однозначні. А втім, це написано і на
нашому державному гербі. Тож поспішіть, панове: хай ця мала
скінчить свою історійку, спаліть її, і кінець балачкам на цю тему.
Раніше я жартував — за десять років ніхто вже не пам'ятатиме
цього епізоду.
КОШОН (зідхаю чи): Дав би Бог...
ВОРВІК: На чому ми зупинилися
БАТЬКО (в и ст уп а є в п е р е д з п а л и ц е ю в р у ц і): — А на тому, як я
піймав її, розмріяну, під Деревом Ворожок. Ось я її провчу!
(К идаєт ься д о Ж а н н и й п ід н ім а є її, люто ш арпнувш и за руку): Ти що
тут робиш! Говори, що тут робиш, коли вечеря на столі і мати чекає
на тебе!
ЖАННА (п е р е л я к а н а н е с п о д ів а н и м н а п а д о м , д и т я ч и м ж ест ом
з а к р и в а є о б ли ччя\ заїкуєт ься): Я... я не знала, що вже так пізно. Я
32