Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

часом, як сомнамбули, маріонетки. І все — за ретельно продуманим
пляном.
Розвінчуючи честолюбців і владолюбців, розповідаючи про
прозаїчну повторюваність злочинів у боротьбі за владу, розширюючи
межі часу, Курбас тлумачив історію Макбета узагальнено,
як повчальну притчу.
В Ж а к е р ії за Меріме театр продовжує пошуки, які він розпочав
у Д ж ім м і Г іг г ін с і за Сінклером (1923) і М акбет і Шекспіра
(1924), прагне до глибокого, багатогранного розкриття своєї
теми за допомогою епізації театральної постановки. У спектаклях
"Березоля” цього періоду використовуються принципи документалізму,
написи і плякати, що пояснюють і коментують сценічну
дію, ефекти монтажу, відчуження, форми притчі, баляди. Все це нагадує
пошуки молодого Брехта, який створює естетику свого
епічного театру. Виявляючи риси історизму у своїх постановках,
Курбас разом з тим — в дусі театральної естетики 20-их років —
актуалізує клясику. Курбас в цей час, як і Меєрхольд, захоплюється
жанром трагіфарсу. Синтетичний стиль театру "Березіль” пов'язаний
з багатим досвідом українських народних театральних видовищ,
яким була властива мальовничість фарб, поетична музикальність,
іскрометний гумор, сміливе сполучення трагедійних і комедійних
інтонацій. Театр веде активний діялог зі світовою клясикою і
національною художньою традицією.
Спектакль Ж а к е р ія за Проспером Меріме, який поставив Борис
Тягно і Лесь Курбас, київські глядачі вперше побачили 12
листопада 1925 року. В Ж а к е р ії народне повстання було
показано як бунтівна вибухова вогняна стихія, але разом з тим
сліпа і жорстока. Масове видовище було забарвлене тривожноекспресіоністськими
і героїко-романтичними барвами. Фолкльорна
образність сценічного рішення надала виставі святкового ігрового
характеру.
Розуміння героїчного у театральній естетиці Курбаса складалося
під впливом сучасних революційних подій і національного
фолкльору, який відображав багатостраждальне життя українського
народу. Режисер Тягно і художній керівник постановки
Курбас наповнили Ж а к е р ію повітрям історії. ("Але знову переді
мною проноситься темна історія цивілізації і бредуть народи, і віки,
і сам час...”, — писав М. Хвильовий). Разом з історичними
спогадами в Ж а к е р ію увірвалися реальні тривоги і пристрасті сучасности.
"Ми бачимо в Ж а к е р ії середньовічний бунт васалів, —
писав Ю. Смолич у харківській газеті Культура і побут 3 січня 1926
року, — і пізнаємо в мистецькому перетворенні анархічну селянську
стихію, таку знайому нам в часи громадянської війни.
З-за асортиментів середньовіччя повстають знайомі моменти з селянських
повстань на Вкраїні".
120