Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

війни Уряд СРСР створив Управління в справах репатріяції, поклавши
на нього обов'язок зібрати радянських громадян, розкиданих
війною по багатьох країнах світу, повернути їх на Батьківщину
і влаштувати в рідних краях".
З записок Самчука: "Наздогнав молоду жінку з відзнакою
«ост». Розговорились. Українка з Київщини. Розповіла, що господиня
годувала її тим самим, що й свиню. З дому забрали насильно,
з вулиці. Чи повернеться назад — Боюся, — каже і опускає
очі. — Але ж вас забрали силою, — пробую казати. — Хіба
«вони» повірять.. А як і повірять... І заплакала. "Родина!"
26 квітня. У місті (Ваймарі) бушує анархія, наше становище не
вияснене, і не легко його вияснити. Залишається імпровізація
стану буття з дня на день, в основному — не датись вивезти насильно
на "родину".
2 травня. З усіх боків надходять вісті, що червоні нападають
на наших людей, затягають їх до своїх таборів, знущаються, розстрілюють.
7 травня головна квартира Айзенгавера офіційно повідомила,
що всі радянські громадяни — хочуть вони чи не хочуть — мусять
повернутися на батьківщину. І Самчук нотує: "А світ святкує мир.
Для нас же вічне скитання. Нас будуть далі гнати, ловити, нищити".
Вже понад тиждень утікачів хвилювала вперта чутка, що незабаром
американці покинуть Тюрінгію, а на їх місце прийдуть радянські
частини. Самчук записує: "З усіх боків тиснуться вісті, що
«йдуть большевики», що не сьогодні— завтра вони будуть тут, що
нас віддають, що нам треба тікати, що нам нема куди тікати".
Справа ускладнялася тим, що для пересування по Німеччині
потрібні були перепустки, перепустки ж видавало американське командування
на підставі наявних у людей документів. Колишні радянські
громадяни, що прагли уникнути репатріяції, своїх документів
показати не могли. Паніка ширилась. Представники Українського
Допомогового Комітету щодня оббивали пороги Комендатури
і ніяк не могли пробити стіну, як нам здавалося, нерозуміння.
Нерозуміння, звичайно, теж було, але головна причина в
тому, що альянти намагалися чесно виконувати Ялтинську угоду. У
ці тривожні дні Василь Барка напівжартома, напівсерйозно пропонував:
давайте організуємо клюб бродячих собак.
★
Є ситуації, з яких логічне мислення не знаходить виходу, і які,
проте, приводить до щасливої розв'язки влучна вигадка, часто суперечна
розумові. Такою щасливою вигадкою були довідки від
фактично неіснуючого Українського Червоного Хреста в Женеві. Хай
легкою буде земля Богданові Панчукові. Це він, старшина канадської
армії, ризикуючи накликати на себе кару, заганяв ночами
195