Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

роботи. Про це свідчать три первісні (як видно, не здійснені)
проекти поліхромій бані й стін великої споруди. Вони чудом вціліли
у фондах ЛНУМ (Львівського музею українського мистецтва) в часи
''трусу” 1952 року й спалення творів "націоналістичної спадщини",
що там знаходилися.
Ці проекти разом з названими фресками після їх розкриття
стануть унікальним матеріялом для дослідження монументального
мистецтва Бойчука періоду його становлення й розквіту у всій
повноті комплексного вирішення внутрішнього простору, членіння
стін, розташування композицій, чергування їх із орнаментальними
партіями і т. п.
Головне ж значення цього львівського здобутку полягає в тому,
що в умовах тотальної втрати монументального доробку М.
Бойчука та його учнів на Східній Україні він унаочнить основне
значення "бойчукізму", котрий полягає не в "пасеїстичному
традиціоналізмі", не в досконалій технологічності відродження
способів, а в надхненній потребі зміцнювати одвічні моральноетичні,
духовні підвалини свого народу — кувати його дальшу
долю. Саме в цій потребі полягають і причини живучости бойчукізму
до наших днів.
Ще в 1910 р. у колі паризьких друзів М. Бойчук кинув значущу
фразу: "Ми постільки є школою візантійського відродження,
поскільки наша українська культура була під її (Візантії — О. Р )
впливом. "Неовізантизм" — це лише термін для легшого
порозуміння, врешті, ми маємо на це право! У себе дома ми
називаємося інакше!"
У себе вдома з бігом літ усталилася назва ’’бойчукізм" не
тільки за ім'ям автора теорії, але й за ім'ям її "апостола",
місіонера.
Ідейний монументалізм (і не лише суто монументальної
творчости) — це та вимога до нового мистецтва, висунута М.
Бойчуком, яка була вмотивована суспільними рухами і відповідна
духовному піднесенню українського мистецтва в перші декади
століття. Вона зливалася з усвідомленням генези української
культури, відродженням поваги до її великих давньоруських
пам'яток.
Бойчука цікавили спроби, попри всю "сакралізацію” давнього
мистецтва, не простого відновлення архаїчних форм "великих
стилів", а творчого їх використання. Візантійські "зразки”
... були для нього тільки складниками чогось нового, що носило
яскравий народний український характер і було традиційне, а водночас
модерне. Недарма Бойчук з кількома своїми учнями працював у Парижі
саме в добу народження кубізму (1906-1908). Проте він уважав, що кубізм,
як стиль здебільшого теоретичний, годі впроваджувати в тоді ще
96