Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Також підземні боги прагнуть хвали, Марино.
Такі невинні боги, чекають хвали, наче учні.
Хвалімо їх, рідна. Будьмо розтратні в пісні хвали!
Нам нішо не належить: легко кладемо руку на шию
незламних квітів, як видно в Ким-Омбо над Нілом.
Таку данину офірують у зреченні королі.
Як ангели, то йдуть і позначують двері спасенних,
торкаємося речей, що ніжні на вигляд,
які вже далеко, Марино, які так розсіяні
навіть у найінтимнішім: символодавці, ні інше.
О тихий гніт, де людина вже не витримує
й рішається на рукодійство: мститься, вбиває.
По злагоді ми відчуваємо, по здержпивості
й по дивній силі, які нас живих спасають,
їх притаманну міць убивати.
Неіснування. Чи знаєш, як часто
сліпий наказ нас провадив льодистами сіньми
нового народження.. Не нас, тільки плоть із очей, що пручалася
під множиною повік. Провадив у нашім єстві
цілого роду покинуте серце. На ірійну прю
вів він той гурт із знам'ям безтяжного перетворення.
Марино, коханці не сміли б, не сміють
відати про падіння. Мусять юними бути.
Тільки могила стара, темніє, снує,
думає про минуле під розхлипаним деревом,
їхня могила гряне; вони ж бо гнучкі, наче лози,
а те, що гнучке, щедро в'ється в вінок.
Як вітер травневий їх розвіває!
Завжди із серцевини, де ти вістуєш і дишеш,
мить їх викликує.
{Як я тебе розумію, цвіте жіночий на нетліннім кущі!
Як щедро вливаюся в легіт вечірній, що зараз тебе діткнеться!)
Швидко зуміли боги половини вдавати. Включені в коловорот
ми наповнилися цілістю, наче місячний диск.
Також у нас віднімання, також у тижні звороту
ніхто не поміг би нам знову до повні,
тільки самотній прохід крізь безсонний пейзаж.
З німецької переклала Віра Вовк
ДРУГА ДУЇНСЬКА ЕЛЕГІЯ
Кожний ангел страшний. Тож горе мені,
коли оспівую вас, майже нищівні птахи душі,
свідомі себе. Де поділися дні Тобії,
6