Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
І НАЦІОНАЛЬНА ЕМАНСИПАЦІЯ
(стаття перша1)
М икола Р я б ч ук
Історія багатьох проблем — це, значною мірою, історія слів. Якщо
ми уважно приглянемось до історії терміну "громадянське суспільство"
в СРСР, ми до певної міри зрозуміємо й історію становлення
цього суспільства, його сьогоднішній стан та найближчі перспективи.
Власне, ми зрозуміємо, що історія його досить убога,
сьогоднішній стан маловтішний і перспективи, скажімо прямо, туманні.
Дійти до цих невеселих висновків можна, звичайно, і без історичних
екскурсів та філософських теоретизувань — на підставі
самого лише емпіричного досвіду. Криваві міжнаціональні побоїща
в Закавказзі й Середній Азії і не менш жорстокі акти насильства
військових частин проти мирного населення в різних районах
країни, параноїдальний антисемітизм у Росії і провокаторська
діяльність так званих "інтерфронтів" у неросійських республіках,
сваволя місцевих властей у проведенні "демократичних виборів" і
цілковита нездатність населення багатьох регіонів, особливо сільських,
скористатись бодай куцими можливостями ґорбачовської
"гласности” й лібералізації; фатальна роз'єднаність народу
й інтелігенції і ще фатальніші міжусобиці у нечисленному таборі
політично активних демократичних сил — усе це, погодьмось,
аж ніяк не додає оптимізму навіть найзавзятішим ентузіястам
ґорбачовських реформ. А про скептиків то вже й годі казати.
Польський журналіст Ришард Капусцінський переконаний:
"Якщо не враховувати інтелігенції, що становить у радянському
суспільстві жалюгідну меншість, середній рівень культури дуже
низький. Політичної культури практично не існує... Вони такі
атомізовані... Немає жодного зв'язку між, скажімо, робітниками й
інтелігенцією. Коли шахтарі у Воркуті застрайкували, ніхто з
Москви не приїхав підтримати їх, допомогти організуватись... А
крім того — моральна криза... Все розвалюється. Сталін виявився
злочинцем. Комунізм мертвий. Релігію відібрано давним давно. їм
нічого не залишилось. Нічого, у що можна б вірити" (Дітройт Ф р і
П рес, 9 квітня 1990).
Не менш песимістичні прогнози висловлюються і в самій
Росії. Володимир Цуканіхін із Вязьми Смоленської области пише в
газеті Совет ская м оло деж ь (10 лютого 1990):
Дозволю собі лише припустити, чим майбутня гласність і демократи­
155