Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

актора "Березолю”, в черзі до коменданта табору, колишнього полковника
царської армії, для якого українців "не бьіло, нет и бьіть не
может". Йосип Йосипович хитро усміхається, крадькома відтулює
полу піджака, моргає на пляшку й весело шепотить: "Сьогодні напевне
одержу перепустку". Йому поталанило. Івана Івановича
Бакала партизани підстерегли, поставили під наведені дула та в
останню мить передумали, відпустили. Йому теж поталанило. А Зої
Олексіївні Сапіцькій — ні. її розстріляли. Колись давно, ще перед
Першою світовою війною, у Москві Симон Петлюра любив бавитися
з її маленькою дочкою. Дочка вціліла.
Кордон Австрії переступили ми у вересні 1944-го і в таборі
Штрасгоф під Віднем перетворилися з людей з іменами на нумеровані
одиниці. Моє число: один мільйон 511 тисяч 462.
*
Мелінґен, Тавбах, Османштедт, Ульріхсгальбен — дрібні села в
Тюрінгії навколо Ваймару. В лютому— березні 45-го там скупчилася
не одна тисяча втікачів-українців. Тут і політики: Андрій Лівицький
і Андрій Мельник, Степан Бандера і Павло Скоропадський.
Тут і харківська "організована громадськість" на чолі з Володимиром
Доленком. Тут і славний диригент Нестор Городовенко і
відомий письменник Улас Самчук. Спасибі Самчукові за його
Записки на бігу, в них під датою 28 лютого занотовано: "Кажуть,
що німці на сході готуються до протинаступу; кажуть, що вони
мають якусь особливу таємну зброю; кажуть, шо пробують зробити
замирення з західними альянтами. Кажуть, кажуть, кажуть. Наші не
вірять у ніяку чарівну силу, в ніяку перемогу, і лише чекають, коли
то вже, нарешті, кінчиться. Хотіли б тільки, щоб сюди прийшли
американці". За шість тижнів бажання сповнилося: війна в околицях
Ваймару кінчилася 12 квітня. Прийшли американці.
13-го п'ятеро нас рушило у Ваймар пішки, вісім кілометрів.
Пізніше Кость Паньківський напише: "...ми констатували велику активність
совєтчиків..., які роз'їжджали по місту з червоними
стрічками на грудях і з портретом Сталіна на "здобутих" німецьких
автах".
14 квітня у Ваймарі засновано Український Громадський Комітет.
А 15-го надвечір у селі Маркграф озброєні люди, що говорили
по-російськи, забрали кількох українців і вивезли в невідомому
напрямі. Лишатися по селах стало небезпечно.
Весна того року випала дуже рання. Над потічком божевільно
рясно цвіли фіялки.
З офіційного радянського видання: "Країна Рад ні на хвилину
не забувала своїх синів і дочок, що опинилися в біді. Ще в роки
194