Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

БОРИС ОЛЕКСАНДРІВ
До 70-ліття з дня народження поета (1921-1979)
М икола В ір н и й
Коли кінець, нема куди іти
І порятунку ждати нівідкуди,
Коли навколо море темноти —
Моліться, люди!
Молитва може теж не помогти.
Але розпука менше давить груди.
І легше йти, куди даремно йти —
Моліться, люди!
Борис Олександрів
Життєвий шлях Борис Грибінський-Олександрів розпочав 21 липня
1921 року на Житомирщині, у Ружині. Це невелике містечко
розташоване на ріці Роставиці. Батько його був бухгальтером.
Поетична муза полонила юнака ще перед тим, як прийшов до
вищої школи. Перед Другою світовою війною почав вчитися у Київському
педагогічному інституті на філологічному факультеті. Був
членом студентського літературного гуртка. Тоді на нього і звернув
увагу один з українських великих майстрів поетичного слова —
Володимир Сосюра. Він вважав, що вірші Бориса є віршами
"дозрілого поета", які можна друкувати.
Війна не дозволила закінчити вищу школу. В 1941-1943 роках
вчителював, випробовував свій хист в журналістиці. А в 1944 році
разом з батьком помандрував у чужі світи: Польща, Чехословаччина,
Австрія. Чотири роки пізніше переселився до Канади.
Зупинилися в Торонто. Тут Борис одружився зі Світланою
Вакуловською, тут народилися їхні два сини, тут він закінчив
славістичний і бібліотечний відділи Оттавського університету. В
цьому місті в 1971 році, після грипи, в наслідок ускладнень,
втратив слух. Поет любив квіти. Ця любов перейшла, мабуть, від
дідуся. І так, як і дідусь в селі Гребінках, плекав квіти. І в цьому
місті, в Торонто, 21 грудня 1979 p., на 58-му році, життя поета
спіткала передчасна смерть, спричинена нетверезим водієм авта.
Сучасникам і майбутнім поколінням Борис Олександрів
залишив п'ять збірок поезій і просяклі глибоким ліризмом, за
словами критиків, гумористичні оповідання. Перша збірка поета
появилася в 1946 році в Зальцбурзі, Австрія. На збірку під назвою
199