Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

В голові ж набатним дзвоном бринить і бринить пристрасний
дитячий докір:
— Як же так, Ігоре Петровичу!.. Як же так!..
Так, брате, я, українець, на Україні зробився українцем!
Чи не сталась така ж закономірна еволюція за цей час і з
тобою!
Радий був би привітати її.
Докоряю собі за те, шо стільки років не писав тобі і, тим
самим, давав тобі привід не писати мені, — ми ж не маємо
права бути забудькуватими, байдужими, самозаспокоєними і
роз'єднаними! Це і так наша національна трагедія!
Дуже тебе прошу: відгукнись хоч на цей мій лист!
Ще не пізно відновити наші братерські стосунки.
Ще не пізно розкаятись, усвідомити неслушність свого ставлення
до рідної суспільності і материнської мови!
Гоголь не зайшов у собі сили розірвати пута і помер, як
нерозкаяний грішник. Микола Островський і Антін Макаренко — те
ж саме.
Звільнись від фатальної провини, розкайся, і ти відчуєш себе
нормальною людиною серед нормальних людей. Мачуха ніколи не
замінить тобі рідної матері!
Христос воскрес!
Твій ігор
227