Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

який також був тоді розстріляний. Побічний, але також насичений
патріотизмом, є в її поезії мотив участи жінки в національно-визвольній
боротьбі. Олена Теліга вважала, шо в родині вона — втілення
вірности й любови, а в суспільному житті — однодумець і помічник
борців за визволення. Але вона, як жінка, не повинна виконувати
на війні завдань, які притаманні лише мужчинам, шо їх
війна робить брутальними, жорстокими й безоглядними. Невелика
за обсягом поетична спадщина О. Теліги сильна своїм духом, є
прикладом жагучої любови і пожертви для Батьківщини.
*
Тематично, але не менш стильово споріднений з Празькою поетичною
школою Олекса Стефанович (1899— 1970), якого пригадую
собі як людину завжди задуману, заглиблену в себе, деколи
навіть понуру й роздратовану, шо, очевидно, було даниною його
постійно кепського матеріяльного становища. Таким здебільшого
був він і в своїй поезії, де більше болів і страждань, ніж втіхи й
радости. Рання його творчість проникнута романтично-символічними
елементами, зачерпнутими часто з волинського
фолкльору або з давноминулої історії України. В образі богатиря
Іллі Муромця поет зобразив Україну на роздоріжжі Европи й
Азії, у тогочасній історіософічній концепції — в протиборстві культури
й дикого хаосу. Україна завжди була виставлена на небезпеку,
яка їй загрожувала від половців, турків, татар і свого
жадібного північного сусіда. Цю небезпеку, — каже поет, — не
можна побороти рабською покорою й примиренням, проти неї
треба протиставити організованість і героїзм народу.
Незважаючи на такі висновки, поезія Стефановича не мала в
собі волюнтаризму. Вельми значимою була в нього тема елегійности
волинської природи, рідної поетові, яка у нього часто поєднувалася
з мітологічними або історичними постатями минувшини
("З давнього-давнього”, "Уже на заході”, "Сон Перуна" та
ін.). В цьому пляні постає у нього протиборство двох непримиренних
світів, поганства й християнства. Особливо варто звернути
увагу на індивідуальну мову Стефановича, пересипану архаїзмами
й несподіваними неологізмами або навіть небувалими фразеологічними
конструкціями, які інколи викликають і подив, і здивування.
До специфіки стилю поета належить теж його ламана ритміка, в
якій часто відчувається щось грізного, апокаліптичного ("Кінцесвітнє”,
"На північному бігуні” та ін.). Цікаво, хоч правдоподібно в
маланюківському дусі, опрацьована в нього тема Гоголь і Шевченко.
В формі сонета Стефанович тут піднісся на найвищий рівень
артизму, глибоко при цьому відчувши душу обидвох геніїв.
72