Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Одного разу я нарахувала ЗО тортів різних сортів. Про такі обіди
татуньо марив, коли умирав з голоду в концентраційному таборі
Колими. Про цей лист батька Освальд Бурґгардт (Юрій Клен)
згадує в книжці Спогади про неоклясиків: Толод навіяв йому галюцинації,
що їх він (Драй-Хмара) віддав у листі з переліком наїдків і
напитків, листі, якого я, як єдиного, подав без скорочень, бо це
один із найгеніяльніших у світовій літературі опис страв, у якому він
перевершив великого в цих описах майстра — Гоголя”.
В останні роки перед своїм арештом татуньо відчув увесь
трагізм української інтелігенції. Це спричинилось до нервового
напруження й кошмарів, що були темою однієї з його поезій
останнього періоду. Його мучило безсоння і вночі часто було чути
його кроки.
У 1932 — 1933 рр. він скаржився своїм друзям, щодалі так
працювати не має сил, що він страшенно переобтяжений лекціями,
а проте не може заробити дитині "навіть на пляшку молока"; що
він не має в запасі ані пуда картоплі і на весні 1933 року може
опинитися з родиною в безвихідному становищі.
У лютому 1933 року батька заарештували разом з моїм дядьком
Грінченком, ректором музичного інституту в Києві і професором
історії музики. Після трьох місяців обох одночасно звільнили.
їх обвинувачували в приналежності до підпільної організації,
але, незважаючи на підступні засоби НКВД, жоден з них не
визнав за собою ніякої провини.
Після першого арешту "татуню” не поновили на праці ні в
Інституті мовознавства при ВУАН, ні в Польському педагогічному
інституті, ані в Інституті лінґвістської освіти. Його також виключили
зі спілки наукових робітників, і всі його твори були вилучені з бібліотек.
Йому заборонили друкуватися. Протягом двох років (1933—
1935) він не міг знайти будь-якої роботи більш як на місяць.
Знайомі з ним не віталися при зустрічах. Тоді його друг композитор
Вереківський, щоб якось дати заробити батькові, попросив
його написати лібретто до "Принца Латуні". Напередодні свого
другого арешту (в 1935 році) татуньо закінчив лібретто, але не міг
підписати своє ім'я, бо йому було заборонено друкуватися. Тому
він попросив М. Рильського дати свій підпис, але гонорар за лібретто
до "Принца Латуні" він не отримав. Про це татуньо згадує в
своєму листі (з 24 травня 1937 року) з Колими.
У роки повного остракізму, не маючи ніякої праці, татуньо
присвятив усього себе творчій роботі. Тоді було остаточно закінчено
другу збірку віршів "Соняшні марші", перекладено з
фінського епосу дві руни "Калевали": "Народження і одруження
Ільмарінена" та "Ільмарінен і смерть" (руна нового запису). Іноді татуньо
просив мене знайти йому риму, а часом записував цілу
строфу, яку я переклала.
190