Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

безпотрібно наражають життя, як це було під Азінкуром. О, на це
вони мастаки — завжди перші, завжди добровольці! Ну, але
давати себе вбивати — це ж нісенітниця. Бачиш, мій друже, війна —
це не футбольні змагання. Тут замало тільки грати, шануючи
закони чести. Треба виграти! Треба спритним бути! (т оркаєт ься
й о г о чола). Це мусить діяти. А втім, ти розумна голова, то й знаєш
це краше, ніж я.
БОДРІКУР: Отож то. Я ж кажу завжди: нема тепер толкових людей.
Візьми, наприклад, моїх поручників. Таж це простаки, ладні тільки
битись і більш нічого. А людей тямущих ніхто якось не квапиться
покликати на належні їм становища.
ЖАННА: Ніхто. Тому самі вони повинні і про це подумати. Ось,
наприклад, ти, людина високого розуму, придумаєш одного дня
плян. Геніяльний, спасенний плян...
БОДРІКУР (стривожений): Я щось придумаю
ЖАННА: Заспокійся. Так, ти. Цей плян саме тепер народжується в
цій ось голові, де ти все так швидко схоплюєш і негайно розпляновуєш.
Це прикро ствердити, але сьогодні в цілій Франції ти тільки
один-єдиний бачиш усе ясно.
БОДРІКУР: Ти так думаєш
ЖАННА: Авжеж.
БОДРІКУР: І що ж я бачу
ЖАННА: Ти бачиш, що французів треба підбадьорити, якось
скріпити, а для цього треба їм підсунути щось цілком простеньке.
Ось у твоїй канцелярії сидить саме тепер дівчина. Вона твердить,
що їй з'явився святий Михаїл та інші святі... Не перебивай. Знаю:
хочеш сказати, що ти в це не віриш. Але покищо ти це залишаєш
збоку. І тут саме ти виявляєшся надзвичайно розумним. Бо кажеш
собі: що ж, це якась простенька пастушка. Припустім, однак, що Бог
її надхнув, і ніщо вже не в силі зупинити її. А чи там Бог її надхнув
чи ні — яка різниця Важко доказати, що так, але й важко, що ні.
Отож ця дівчина добилася до мене, не зважаючи на мій спротив, і
я вже півгодини примушений її вислуховувати. Цього не
заперечиш, бо це факт. І ось тут зненацька виринає твій плян.
Міркуєш так: якщо вона переконала мене, то чому б не переконала
і Дофена, і Дінуа, і Архиєпископа Адже, врешті-решт, це люди такі
ж самісінькі, як і я, а навіть, між нами кажучи, менш інтелігентні від
мене. А чому б не могла вона і наших вояків переконати в тому, що
англійці — це люди з такої самої глини, як і вони, тобто, що в
англійців також пополовині відваги і бажання зберегти власну
шкіру, і коли вдарити по них міцно й у відповідну хвилину, то
можна їх вимести геть з Орлеану. Бувши кмітливішим від інших, ти
розмірковуєш: чого ж бо, справді, треба нашим хлопцям Якогось
прапора, когось, хто згальванізував би їхню енергію й доказав їм,
що Господь Бог з ними. І такою розв'язкою, мій друже, ти відразу
42