Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

ській частині СРСР), то у своєму сепаратистському відштовхуванні
від Москви, вони закономірно відштовхуються і від панівної
там імперської, етатичної ідеології, кладучи акцент у своїх визвольних
змаганнях не так на власній самобутності (і тим більше
"винятковості”), як на власній е в р о п е й сь к о ст і, власній — н а
в ід м ін у від росіян — приналежності до духовної Европи з її ліберальними,
демократичними традиціями.
Польський дослідник Анджей Загєвський шість років тому
блискуче помітив цю особливість східньоевропейського "націоналізму"
чи, радше, "індепендентизму":
Радянська Росія принесла в нашу частину Европи чимало специфічного.
Вона напродукувала донощиків, брехунів, цензорів і лежнів,
нездатних до жодної праці. Та водночас, сама того не бажаючи, вона
дивовижним чином вплинула на людей сильніших і шляхетніших. Вона
пробудила в них небувалий потяг до правди, свободи, гідности, до
книжок і картин... до Европи. І тепер Европа існує на нашій частині континенту
саме в цій своїй іпостасі — як Европа мрій, ілюзій, надій, поривань...
Небувалий культурний потяг до цієї Европи виявився парадоксальним
наслідком "совєтизації” (цит. за Cross Currents. A Yearbook of Central
European Culture. Ed. by Ladislav Matejka. Ann Arbor, 1987).
Примусова "совєтизація", впроваджувана Москвою у Прибалтиці,
Молдавії, на Україні, мала подібні "парадоксальні наслідки":
"Европа мрій, ілюзій, надій” робилась для прибалтійських,
молдавських, українських інтелектуалів дедалі привабливішою,
а такі "європейські”терміни, як "свобода", "демократія”,
"громадянське суспільство", набували для них ідеального,
ледь не магічного значення.14
Голова Народного руху України за перебудову, знаний поет,
депутат українського парляменту Іван Драч заявив в одному інтерв'ю:
Рух — за еволюційний розвиток суспільства. Ми вже достобіса "наїлися”
тих переворотів, які, окрім бід, голоду, людомору, кривавого терору,
нічого не дали, особливо нашому народові. І тому намагаємося пильнувати,
щоб по можливості йти європейським шляхом. Маю на увазі чехословацький
варіант, угорський варіант, навіть польський. Але не румунський
і не китайський... Нам, вважаю, дуже твердо треба йти в напрямку
Європи. До недавнього часу вона закінчувалася Берлінською стіною, а
тепер Європу можна означити [...] межами Радянського Союзу. Тому, звичайно,
Рух добиватиметься, щоб Україна не була відцурана від загальноєвропейського
процесу. Земля, де знаходиться географічний центр Європи,
повинна бути у цьому процесі!" (Культура і життя, 25 лютого 1990).15
163