Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

грішми можна оплатити половину вояків Дінуа, яким я винен
платню за півроку. Не розумію тільки, чому ти заохочуєш їх,
шановна тещо. Адже ти жінка розумна.
КОРОЛЕВА ЙОЛЯНДА: Саме тому підтримую їх. Чи я тобі хоч раз
протиставилась, коли йшлося про твоє добро Я мати твоєї
королеви, а все таки це ж я познайомила тебе з цією ось Аньєс,
коли побачила, що це може тобі допомогти.
КОРОЛЕВА (з гіркістю): Не треба, мамо, цим принаймні чванитися.
КОРОЛЕВА ЙОЛЯНДА: Заспокійся, дитино. Міркуєш, як дрібна
міщанка. Аньєс — це дівчина приємна й тактовна. А нам з тобою
залежало на тому, щоб Карло став нарешті мужчиною. Ще
потрібніше було це для держави. А щоб Карло став мужчиною —
йому потрібна була жінка.
КОРОЛЕВА (х о л о д н о ): Здається, я була йому жінкою та ще й
дружиною.
КОРОЛЕВА ЙОЛЯНДА: Не хочу тебе вразити, але, ніде правди діти,
жінкою ти була дуже мало. Тобі можу це сказати, бо я й сама така
була. Можливо, я мала трохи більше розважности, але більше нічого.
І тому я завжди мирилася з фактом, що король, твій батько, мав
коханок. Ти повинна бути йому королевою, кермувати справами
його дому, подарувати йому престолонаслідника, а решту
залишити іншим. Не можна ж усе зробити. Тим більше, що... гм...
кохання — це зайняття не для порядних жінок. Ми це робимо
нездарно. А втім, колись дякуватимеш мені: так приємно спиться
самій. Глянь на Карла. Він же став більш мужеський, відколи Аньєс
біля нього. Правда, Карле, ти став більш мужеський
КАРЛО: Безперечно. Я ж протиставився вчора Архиєпископові. Він
пробував мене залякати, вислав до мене генерала Де Ля Тремуй з
лайкою, загрожував мені анатемою, знаєш, усі ті старі штучки.
Словом, викотив найважчу артилерію. Але я все таки не здався.
АНЬЄС: А кому ти це завдячуєш
КАРЛО (л е ген ь к о гладит ь ї ї п о стегні): Тобі, тобі... Адже ми відбули
в ліжку генеральну пробу цілої сцени.
КОРОЛЕВА ЙОЛЯНДА: Чого приходив Архиєпископ Ти мені про
це нічогісінько не згадував.
КАРЛО (д а л і гладит ь стегно А н ь єс): Я вже й не пригадую... Віддати
Париж князеві Бургундії, чи щось подібне... І за це здобути рік
перемир'я. Жадного практичного значення воно однаково не мало
б, бо князь і без цього сидить уже в Парижі. Але тут була справа
принципу: Париж — це Франція, а Франція — моя! Принаймні я
стараюся в це вірити. І я сказав: ''Ні".
АНЬЄС: А що було б, якби ти мене не послухав і сказав "Так"
КАРЛО: У тебе напевно заболіла б на цілий тиждень голова або
живіт. А я ще можу якось обійтися без Парижу, але без тебе — ні.
АНЬЄС: Отож, мій дорогий, коли я допомогла тобі врятувати
47