Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

тирів, серед яких люди можуть вибирати власні Храми і власні шляхи до
цих Храмів. Що ж то за орієнтири Передусім — перехід до економіки з
багатоманіттям рівноправних форм власности. Розвиток ринку. Формування
інститутів громадянського суспільства, відмова від поділу суспільства на
авангардні й ар'єргардні кляси і прошарки, опертя на всі здорові соціяльні
сили, врахування їх різнорідних економічних, політичних, національних і
культурних інтересів. Утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей.
Як бачимо, всі розмови про громадянське суспільство в
сьогоднішній радянській публіцистиці тісно пов'язуються з
жорсткою критикою все ще пануючого в СРСР етатизму, більше
того — вони є виразно вторинними щодо цієї критики. Зрозуміти
подібну парадоксальну ситуацію неважко: публіцисти й філософи
воліють мати справу з явищем, яке реально існує в СРСР, а не з
ідеальною абстракцією, яку ще потрібно матеріялізувати в дійсності.
Зрозуміло також, що ця абстракція формулюється як своєрідний
антипод етатизму, другий член бінарної опозиції: все, що не є суспільством
етатичним, є, очевидно, суспільством громадянським;
усе, що сприяє руйнуванню однієї структури, очевидно, сприяє
становленню іншої.
Якщо врахувати, що сам термін "громадянське суспільство"
почав осмислюватись у Радянському Союзі лише недавно — після
визнання Горбачовим пріоритету загальнолюдських цінностей, і
фактичної відмови від т. зв. " к л а с о в о ї боротьби”; якщо зважити
також на те, що про громадянське суспільство пишуть покищо
головним чином журналісти й інші "аматори" (як я, наприклад), а
не професійні філософи й соціологи, легко збагнути причину
всіляких спрощень на цьому терені та загалом невисоку конструктивність,
— чи я б сказав, — романтичну льозунговість — розмов
про громадянське суспільство в СРСР.9Як перший крок на шляху
до свободи, демократії і справжнього громадянського суспільства
подібні спрощення, звичайно, неминучі і, мабуть, допустимі;
однак надалі неґативістська логіка "від супротивного" може
виявитись безперспективною: повалення тиранії ще не тотожне
встановленню демократії, ліквідація рабства ще не означає
свободи, а відмова від етатизму не веде автоматично до суспільства
громадянського.
На жаль, — стверджує відомий радянський учений, член-кореспондент
АН СРСР С. Аверінцев, — у головах навіть більш чи менш демократично
настроєної інтелігенції не існує глибокої поваги до закону. Більше
того, немає й досить чіткої різниці між несимпатичними особисто вам
думками та протиправними діями, забороненими законом. Ті чи ті дії
злочинні зовсім не тому, що люди плекають і пропагують певні погляди.
А тому і лише тому, що ці дії порушують правопорядок А тим часом тут у
160