Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

У режисерському задумі Тягна Ж а к е р ія постала як трагедія
темної, по-дитячому наївної, безпорадної і анархічної маси —
головного героя подій. При всій стихійності боротьби повсталі
селяни мали свого ватажка — брата Жана. Й. Шевченко в рецензії
на виставу писав: "Широкими, яскравими лініями креслить Бучма
постать монаха Жана...” (К о м ун іст , Харків, 23 жовтня 1926). В
Амвросія Бучми будо надхненне обличчя, вогненний погляд, поривчасті
рухи, піднесений тон.
Взята за основу п'єса Меріме була скорочена і композиційно
перебудована. З'явилися нові сцени, нові дійові особи (блазень
Буфон, шинкар Абрамсон, вчений), деякі герої дістали нові характеристики.
П'єса була розділена на епізоди, які контрастували
своїм ритмом і настроєм.
"Всесвіт, — підкреслював Лесь Курбас на засіданні режисерського
штабу 4 лютого 1926 року, — побудований за принципом
безкінечних співвідношень". Розбиваючи художній твір на частини
і вільно співвідносячи їх між собою, Курбас будував художню концепцію
реальности шляхом сценічної синтези. "Мистецтво, особливо
театр, — писав Курбас у своєму щоденнику, — це могутній
засіб перетворення матерії".
На перший погляд, у 20-их роках існує ясність співвідношень.
З одного боку опозиція критичної думки, з другого — оптимістичне
сприйняття революції як доброї сили, віра в те, що зло — це
залишки, щось другорядне, скороминуще. Гротескову картину
старого світу "Березіль" розгортав у Золот ом у ч е р е в і Ф. Кроммелінка
в постановці Курбаса, П р о л о з і її. Курбаса і С. Бондарчука
та деяких інших виставах періоду 1926— 1927 років. У новій самостійній
роботі молодого березільського режисера Бориса Тягна —
спектаклі Ко ро ль бавит ься В. Гюґо в перекладі М. Рильського,
прем'єра якого відбулася 19 березня 1927 року в Харкові, в
гострих Гротескових засобах розігрувалася трагедія блазня
Трібуле, який збунтувався проти свого нелюдського становища.
Театр, складаючи пісню про маленьку людину ще з Д ж ім м і Г і г -
г ін с а , йшов шляхом поглиблення психологічних характеристик і
положень п'єси. Драма Гюґо у постановці Тягна набула трагедійного
маштабу.
Сальонова вишуканість і елегантність, які панували у двірських
епізодах спектаклю К о р о л ь б ави т ься, подавалися в карикатурному
трактуванні. Підкреслюючи тему гедонізму, театр ставив
п'єсу Гюґо немов би в стилі рококо. У найрізноманітніших
варіяціях двірських церемоній і забав театр демонстрував
фаєрверк сатиричних характеристик. Постановник загострював
конфлікт між блазнем Трібуле й королем, його оточенням і,
сміючись, викривав світ, який прогнив і прирікає маленьку людину
до постійного горя і відчаю.
121