Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

зація визначатимуться: наступним рівнем нашої деградації. Образно
кажучи, нам підсунуть молодицю-свободу під той час, коли буде вже
надто пізно. При виді її щедрот ми повтішаємося очима, пальчиками
соромітними поблудимо — і все, ситі. Саме це тепер із багатьма відбувається
— пускають млосно слину, читаючи про наші жахливі порядки, та
понад усе бояться їх переміни. Є ще, правда, окремі персони з підвищеною
потенцією й темпераментом — для них приготовлені охолоджуючі
запал засоби. До часу! Черговий виток терору їх і перемеле... То що
ж, виходить, ми приречені Скоріш за все — так. Хвороба зайшла надто
далеко. Необоротно. Є критичні рівні переохолодження, втрати крови, зневоднення
організму. Втратив літр, два — ше можна влити донорську кров,
реанімувати. Але витекла критична крапля — і все, організм порятувати не
можна. Російський етнос, його духовний і фізичний організм втратив необоротно
багато "крові”. Як історична спільність ми покидаємо Історію.2
Мефістофельський усміх Олександра Зінов'єва, що цілу свою
книжку назвав каламбуром "Катастройка", обґрунтовується,
зрештою, не лише суб'єктивними журналістичними спостереженнями,
а й конкректними статистичними викладами. Найсвіжіша
з них — опублікована газетою Н ь ю -Й о р к Т а й м е (29 березня 1990)
на підставі першого спільного радянсько-американського опитування
громадської думки, проведеного в різних районах
СРСР наприкінці минулого року. Радянське суспільство "надзвичайно
конфліктне, розколене й неспокійне", — коментує результати
проведених дослідів американський професор Джордж
Ґербнер. Подібну думку висловлює і його московський колега
Борис Грушин: "Майже 50 відсотків населення вдоволені своїм
життям. Вони бідні, ошукані в усіх сферах, в усіх відношеннях, але
вони задоволені. Цей результат не є для мене несподіваним, але
він сумний".
Безумовно, наведені вище думки й спостереження відбивають
важливі аспекти сьогоднішнього радянського суспільного
буття чи, радше, побуту. Вони багато дають нам до зрозуміння
труднощів радянської перебудови й можливих небезпек, що на неї
чигають, але мало що — до зрозуміння її рушійних сил, її не таких
уже й мізерних здобутків в окремих галузях і, відповідно, її перспектив
— не лише "катастроєчних”, а й, цілком імовірно, "перестроєчних".3
У кожнім разі, півмільйонні демонстрації у Москві на підтримку
перебудови, вражаючі успіхи демократичних сил у Прибалтиці
й Західній Україні, досить висока (всупереч твердженням Р.
Капусцінського) організованість шахтарських страйккомів, небувало
високі тиражі ліберальних газет і журналів, не менш фантастична
кількість усілякого політизованого самвидаву у радянських містах і,
зрештою, дедалі вища активність численних самодіяльних громадських
груп і організацій, — усе це дає підстави всерйоз замис-
156