Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

засушеними польовими квітами. Вечорами, біля вогню в каміні,
татуньо любив оповідати мені про своє дитинство в Малих Канівцях,
про батькову садибу з левадою, широкі поля... Ще змалечку він
був неймовірно ширий і довірливий. У пам'ять його врізалися
два епізоди. Перший — коли батько купив йому сіру смушеву
шапку. П'ятилітній Михайлик був дуже гордий з неї. Він надів її і
пішов гратися з сільськими хлопчиками. Та заздрісні діти почали
сміятися з нього, а потім намовили його набрати в шапку води.
Він послухав їх, але після цього шапка збіглася і була вже ні до
чого.
Другий епізод не менш болючий. Одного Великодня хрещена
мати подарувала Михайликові іграшковий паровик, що рухався,
свистів і пускав пару. Для хлопчика це був неоціненний
скарб, і він поніс його показати дітям. Старші від нього хлопці
намовили його пускати паровик по воді, і той загинув у глибокій копанці...
З раннього дитинства у мене був інтимний зв'язок з батьком.
Він любив дітей і зумів прекрасно передати дитячий світогляд, що
є характеристичною рисою багатьох його поезій. Так в уяві сільського
хлопчика сонце — це коло:
Ой, колом сонце догори!
Стежки протряхають.
Засинив волохатий сон яри.
Ідуть до гаю.
В іншому вірші сирота* відчуває теплу ласку сонця:
За водою зозуля кує,
сонцем бризка клечальна неділя, —
а дитина ті бризки — в запілля...
Сонце добре: не скаже: — Моє!
*
Наше помешкання було влаштоване дбайливо і зі смаком. Особливо
запам'яталися мені українські килими на паркетах і музейного
ґатунку картини. Три картини татуньо купив у першої дружини
Василя Кричевського, яка виїжджала з нашого будинку.
Улюбленою його картиною була "Річка Псьол" (1921) Василя Кричевського,
де переважали сині фарби: верби, пісок і річка. Ця
картина висіла у нього в кабінеті над канапою, на якій татуньо
спав. Не раз він казав, що не міг би уявити свого мешкання без
186
* Батькові не було ще й п'яти років, як померла його мати.